«Тепер уже не те, що колись. Колись діти ходили на вішак для килимів і розбивали коліна у дворі». Це сентиментальне речення часто можна почути в розмовах про те, як змінився світ. Я аж ніяк не ідеалізую 80-90-ті роки, але для цілого покоління це калейдоскоп спогадів про дитячі ігри у дворах. Вони супроводжувалися колоритними фразами й кодовими слівцями. Запрошую вас прокататися машиною часу: згадаймо, як тоді ми під вікнами горланили «ма-ма», а міськими вулицями розносилося: «Кар-то-пля, кар-то-пля-я-я!»

У дворі і школі

Пам’ятаєте, як дівчата грали в ґумки? Дехто стрибав просто віртуозно. Але коли хтось ненароком наступав на ґумку чи зачіпав її, всі кричали skucha — себто, помилка, промах. Можливо, це слово походить із приказки skuś baba dziada («здури, бабо, діда»), якою бажали комусь невдачі. Адже інколи, коли хтось грав надто вправно, а ми хотіли, щоб він помилився, ми кричали йому: skuś-skuś. Звісно, ніхто не вважав це великим прокльоном — радше спробою вплинути на чиєсь везіння.

А ще в таких ситуаціях говорили zyg zyg marchewka («чік-чік морквинка»). Часто той, хто це промовляв, проводив вказівним пальцем лівої руки об вказівний палець правої, — як ножем чистять морквину.

У ті роки велосипед вважався надзвичайною розкішшю. І коли хтось виходив у двір з новим великом, його обступали товариші зі словами: daj się karnąć («дай прокататися», «дай зробити коло»).

Часто у дворі або школі можна було почути просьбу, яка наводила на мене жах, позаяк я знала про існування бактерій: daj gryza / daj łyka («дай вкусити / дай ковтнути»). Ти спокійно щось собі їси або п’єш «колу», а тут хтось підбігає і вимагає поділитися.

На слово daj («дай») часто відповідали: Daj to był chiński sprzedawca jaj i mieszkał nad rzeką Kup Se (щось на кшталт: «Китаєць Дай продавав чай і жив на ріці Купи Сам»). Якщо ж хтось зловживав словом «дай», йому давали прізвисько sęp (шуліка, гриф) або казали, що він sępi (порівняй українське: канюк / канючити).

Діти часто купували щось na spółę, тобто «скидалися» (robiły zrzutkę або zrzutę). Зазвичай скидалися на чипси, якийсь напій, солодощі, а потім гуртом усім ласували.

Ну, і, звичайно, безсмертне jesteś u pani («ти вже у класної керівнички»). Так погрожували тому, хто порушив норми й правила, мовляв, ми на тебе поскаржимося вчительці. На тих, хто полюбляв доносити на товаришів, своєю чергою казали skarżypyta («ябеда»). А позаяк дитячі примовки люблять риму, то в адрес ябеди кричали безсенсовне: skarżypyta bez kopyta («ябеда без копита»).

Ще одна популярна примовка з тих часів: Beksa lala pojechała do szpitala, a w szpitalu powiedzieli — takiej beksy nie widzieli! («плакса-ляля поїхала до шпиталю, а в шпиталі їй сказали: перший раз таку спіткали»). Зазвичай того, хто рюмсав, дразнили beksa lala.

Zatkało kakao? («заткало какао?») — ще один римований вираз. Якщо хтось не знав, що відповісти, або відповідав неправильно, друзі питали: «Що, заткало какао?»

Не забуваймо й про старе добре tere fere kuku — воно могло означати що завгодно, але зазвичай вживалося, коли хтось не має рації.

Якщо хтось гукав когось не на ім’я, а на прізвище, йому відповідали: Po nazwisku to po pysku («на прізвище назвав — по голові дістав»). І, звісно: Kto się przezywa, ten się sam tak nazywa («хто обзивається, сам так називається») — це якщо хтось перекручує чиєсь прізвище або вживає прізвиська (жирний, худий тощо).

Також нам не подобалося чути, що хтось мусить щось зробити. У таких випадках ми відповідали: Musi to na Rusi, w Polsce jak kto chce («на Русі лиш мусить конче, а у Польщі — хто як хоче»). Це дуже популярна приказка, зрештою, не лише у дворах.

Наші лічилки

Ще один різновид популярних у ті часи текстів — лічилки. Ми відраховували, коли потрібно було поділитися на групи чи команди у грі, вибрати головного тощо. Лічилки вимовлялися чітко по складах і кожен склад вказував на наступного гравця. Наприклад: Wpa-dła-bom-ba-do-piw-ni-cy («впа-ла-бом-ба-до-під-ва-лу»). Або ж розширена версія — Wpadła bomba do piwnicy napisała na tablicy: SOS głupi pies («впала бомба до підвалу і на стінці написала: SOS дурник-пес»).

Можливо, в кожному дворі була якась своя лічилка, не відома за його межами. Існували й універсальні, наприклад: Ene due rabe połknął bocian żabę («ене-бене-рабе, ковтнув лелека жабу»); chodzi lisek koło drogi, nie ma ręki ani nogi («лис пробіг біля дороги, він безрукий і безногий»).

Коли збирали охочих пограти (наприклад, у хованки), то кричали: Palec pod budkę, bo za minutkę budka się zamyka («палець під будку, бо за хвильку будка закривається»).

Мабуть, було й продовження, але, думаю, прикметно, що переважно ми знали тільки фрагменти таких віршиків. Продовження можна знайти в інтернеті: Budka się zamknęła, gości nie przyjęła, goście się upili, budkę rozwalili («будка закрилась, гості не вмістились, гості напились, будку розвалили»).

Була ще гра w łapki — долоньки. Учасники ляскали в долоні в певній порядковості, яку всі знали ще з дитсадка, повторюючи віршик: Koci koci łapci pojedziem do babci («тосі-тосі, лапці, їдемо до бабці»).

Головне, щоб римувалося

Головною особливістю таких приказок була рима, натомість сенс не мав жодного значення. Популярною була й така іронічна примовка: Nie do rymu nie do sensu wsadź se palce do kredensu («не до рими, не до сенсу, пальці тицьни до креденсу»), яка мала багато варіантів, більш або менш пристойних. Наприклад: Nie do rymu, nie do sensu wyjmij gówno spod kredensu («не до рими, не до сенсу, вийми гіменце з креденсу»). Тут я б точно не шукала жодного сенсу — таким віршиком змушували замовкнути того, хто, на думку друзів, плів дурниці. До речі, таких примовок без особливого значення було чимало, наприклад, діалог: Co? — Gówno! («Що? — Гівно!»). Або інша версія: Co? — Jajców sto («Що? — Яйців сто»).

З часів іще давніших, ніж моє дитинство, до нас дійшла і така примовка-діалог: Chcesz cukierka? Idź do Gierka. Gierek ma, to ci da («хоч цукерка? Йди до Ґєрека. Ґєрек має й тобі дасть»). Інколи ще додавали: kopa w tyłek i pa pa («копняка і па-па»). Це означало, що надурняк нічого не буває.

А ще говорили (мої однолітки, вочевидь, повторювали за старшими, бо ми вже не пам’ятали комуністичних часів), що CCCP — це абревіатура від cep cepa cepem pogania («дурень дурня дурнем поганяє»). Ми росли в переломний час, тому приказки наших батьків і бабусь та дідусів передавалися й нам, хоча широко і не вживалися. І якщо вже ми згадали про cep, що означав не тільки «дурень», а й «ціп» — то був ще такий вираз: proste jak budowa cepa («просто, як будова ціпа»).

Мій учитель танців, італієць, знає небагато польських слів. Але примовка dobrze dobrze, panie bobrze («добре-добре, пане бобре») йому добре відома. Вона означає притакування, висловлення згоди. Часом цією примовкою заповнюють надто довгі паузи. І в неї є різні варіанти. Наприклад такий, не надто приємний для бобра: Dobra dobra zupa z bobra («добра-добра юшка з бобра»). Є й продовження: Jeszcze lepsza zupa z wieprza («ще більш смачна юшка з кабана»). Такі висловлювання заради самого висловлювання — своєрідний код, вони нічого особливого не вносять у розмову. Щось на зразок: «І що ж я хотів сказати?».

Існують також вирази, які близькі до згаданих вище, але вживаються в конкретній ситуації — перед сном. Зазвичай їх говорять дітям, але ніхто не забороняє їх уживати й у розмові з дорослими. Іноді вони теж вимовляються в формі діалогу. Наприклад, мама може побажати: Dobranoc pchły na noc («надобраніч, блохи на ніч»), а дитина тоді відповідає: Karaluchy pod poduchy a szczypawki do zabawki («таргани під подушки, а щипавки до забавки»). Звичайно, нині мало хто з дітей знає, що це за створіння, але ідея такого незвичного побажання в тому, щоб уся ця паскудна комашня не заважала спокійному сну.

На все знайдеться відповідь

Дитинство — час кумедних примовок і безпричинного сміху. Гра «пароль — відгук» придумана за таким самим принципом. Хтось говорив właśnie («власне») — і чув у відповідь: Nie mów właśnie, bo cię kura jajem trzaśnie («не кажи “власне”, бо тебе курка яйцем трасне»). А якщо сказати nawzajem («взаємно»), то відповідали: Udław się jajem («вдавися яйцем»).

Якщо дві людини протилежної статі занадто довго розмовляли одна з одною, то їм кричали: Zakochana para Jacek i Barbara («закохана пара — Яцек і Барбара»).

Якщо хтось щось пообіцяв, а потім намагався відкрутитися від обіцянки, передумати, то чув у відповідь: Pierwsze słowo do dziennika, drugie słowo do śmietnika («перше слово — до щоденника, друге слово — до смітника»).

На запитання: Po co? («навіщо?»), співзвучне слову pocą («потіють») відповідали: Pocą to się nogi nocą («потіють ноги уночі»).

Запитаєш: Która godzina? («котра година?») — а у відповідь звучало: Wpół do komina («пів на комина»). Є й продовження: komin otwarty, jest wpół do czwartej («комин відкритий, пів на четверту»).

Якщо хтось показував язика, йому казали: Nie pokazuj języka, bo ci krowa nasika («не показуй язика, бо корова напісяє»), що по-вуличному означало «відстань».

Коли запитати: O co chodzi? («про що йдеться?») — відповідь одна: O ten tramwaj, co nie chodzi («про той трамвай, що не ходить»). А коли хтось гукає: Ej, ty! («гей, ти!»), можна було відповісти: Na T, to tramwaj staje («на Т тільки трамвай зупиняється»).

У відповідь на вигук: Spadaj! («вали звідси») говорили співзвучне: Sam się zbadaj! («сам обстежся!») — психічні хвороби в ті часи часто ставали предметом жартів.

І безсмертне: Jesteś głupi i masz wszy («ти дурний і в тебе воші») — вираження загальної неприязні — винятково не римоване.

Звідки це взялося?

Про кожну зі згаданих тут фраз я могла б сказати: не знаю, як вони утворилися. З бажання римувати, із потреби сміятися, з дитячих перепалок, зокрема словесних. Наведу ще кілька примовок зі свого дитинства, які й досі трапляється почути — звичайно, в неофіційних ситуаціях.

Turlaj dropsa! («коти льодяника!») — тобто вали, шуруй звідси, забирайся геть.

Są ludzie i parapety («є люди і підвіконня») — тобто всі люди різні, не з кожним вдасться домовитися.

Świat i ludzie («світ і люди») — я почула цю примовку від своєї керівниці в серйозній установі, а пізніше виявилося, що її вживають майже всі. Вона означає, що все йде без проблем, що всього вдосталь і навіть з надлишком: Mamy tego tyle, że świat i ludzie («у нас цього стільки, що світ і люди»).

Świątek, piątek czy niedziela («свято, п’ятниця й неділя») — тобто неважливо, який день, щось завжди актуальне й доступне. Або ж ми робимо щось безперервно: Świątek, piątek czy niedziela, a ja sprzątam («і в свято, і в п’ятницю, і в неділю я прибираю») — могла б сказати чиясь заклопотана мама.

Mam do ciebie romans («у мене до тебе роман») — це означає, що в мене до тебе є розмова, мені потрібна твоя допомога.

Ще говорили, що в когось gul skacze («борлак стрибає») — це означало, що ця людина рознервувалася. Або ж nie peniaj («не бійся»), або ж хтось speniał («перелякався»).

Над чиїмось жартом можна було brechtać, тобто реготати. Батьків називали starzy («старі»), а школу — buda («буда»), тож ходили ми до буди, а дозволу на щось запитували в старих.

Неперекладні вислови jak bonie dydy і jak bum cyk cyk — клятви, запевнення, що говориш правду.

Якщо хтось поводився по-дурному, говорили: Jaki łoś («ну й лось»), а якщо погано, то: Jaki wieśniak («ну й селюк»). Так, на жаль, було й таке.

Коли нам щось набридало, то казали: styknie («досить»).

Komu w drogę temu trampki («кому в дорогу, тому кеди»), тобто пора йти.

Обіцянка вийти у двір, коли кличуть гуляти: minuta osiem («хвилина вісім»).

Odpalaj wrotki («заводи ролики») — тобто поспіши, почни щось робити.

Якщо хтось у нас щось взяв без дозволу, значить, він kradziej («пройдисвіт») і йому можна було lutnąć, тобто дати стусана, врізати.

Ну, і не забуваймо про те, що кожне слово у польській мові можна замінити універсальними відповідниками, які походять від слова ten («той»). «Кабаре морального неспокою» зробило навіть скетч, у якому вся історія розказана саме такими словами: той того, ну.

Цілком імовірно, що частину згаданих фраз можна почути досі. А деякі популярні вирази, які глибоко ввійшли в наше повсякдення, дуже нагадують наше дворове дитинство.

Переклав Андрій Савенець