Інтелігенти не зобов’язані бути політично активними, їм не конче усно або письмово виносити на загал свої міркування про світ, брати активну участь у житті партій і політичних організацій.
Але вони прагнуть сприяти творенню загального блага і хочуть, щоб їхні професійні здібності були вкладом у це, а не просто проявом власної майстерності.
I. Ось перша з одинадцяти заповідей інтелігента: безперестанно розмірковуй про справи життя спільноти і свою працю розглядай як причетність до цього життя, відповідно до твоїх уявлень, як направити й поліпшити цей світ.
II. Якщо ти належиш до лівого або правого крила, зумій — коли тебе запитають — ясно пояснити, що це означає.
III. Якщо вважаєш, що поділ на лівих і правих у наш час утратив сенс, теж будь готовий роз’яснити своє міркування.
IV. Якщо вже довелося публічно брехати, завжди пам’ятай, щó з твоєї брехні найлегше викрити.
V. Не компрометуй себе, приписуючи комусь якусь думку, якщо не можеш навести відповідну цитату з його висловлювання.
VI. Якщо вважаєш, що всі, крім тебе, негідники, все ж не заявляй цього публічно, — це тобі не на користь.
VII. Читай якомога більше книг своїм маленьким дітям.
VIII. Возлюби різні думки, яких навчився у письменників і філософів.
IX. Читай поетів, слухай класичну музику.
X. Завжди пам’ятай, в чому ти можеш бути смішний.
XI. Ким би ти не був — католиком, буддистом, представником ще якоїсь віри чи навіть, як-то кажуть, невіруючим — ти в жодній із цих вір не втрачаєш своєї приналежності до світу інтелігенції. Однак не варто стверджувати, що твоя віра чи невіра такі ж глибоко обґрунтовані, як наукові знання, наприклад, із хімії або геології.
Якщо хочеш належати до інтелігенції, дотримуйся цих заповідей. Але, звісно, ти не зобов’язаний хотіти бути інтелігентом.
