Я — українець не за походженням , а за вибором. Народився я в Естонії, довгий час жив у своєї бабусі Хільди, а потім, вже у третьому класі школи, батьки забрали мене до себе в Харків. З часу Революції гідності вважаю себе приналежним до українського народу.

Плакати Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Якби мене попросили описати українців одним словом , я б назвав слово «воля». Йдеться як про рису характеру, так і про фізичну свободу. Ще однією особливістю українців є віра. Віра не тільки у Бога, а й у рідну країну, віра в те, що ти можеш бути рушійною силою змін у ній.

Плакати Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Уперше я по-справжньому зрозумів , в якій чудовій країні живу, під час Помаранчевої революції 2004 року. Доти я не надто добре знав українську історію, жив у постсовєтських наративах, але, потрапивши на Майдан Незалежності й побачивши силу-силенну людей готових іти й боротися до кінця, я розплакався. З самого початку існувала загроза силового розігнання протестувальників. Але всі, кого я намагався попередити про небезпеку, не хотіли нікуди йти й залишались відстоювати свої принципи. Тоді я зрозумів, наскільки українці потужні, міцні духом, загалом — які вони круті.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Згодом я познайомився з дуже цікавими людьми , які були представниками художньої течії «Жлоб-арт», зокрема з Іваном Семесюком, Андрієм Єрмоленком, Олексою Манном і ще кількома митцями. Всі вони неймовірні патріоти і ще до Революції гідності брали участь в опозиційних рухах проти Януковича. Я був вражений їхньою сміливістю, жертовністю й любовʼю до України. Такі інтелектуали, ставлячи інтереси держави понад власне життя, готові брати зброю у руки й захищати свою країну. Саме вони мене надихнули стати українцем за вибором.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

На Революції гідності я був із перших днів. Тоді збиралося ще відносно мало людей , і я не надто вірив, що ця акція здатна щось змінити. Проте згодом, коли на Майдан вийшли тисячі українців, зокрема всі мої друзі й колеги, я зрозумів: це наш шанс. Адже свого часу бачив, як змінюється Естонія, як вона поступово перетворюється на по-справжньому європейську державу, і дуже хотів таких змін для України, мріяв, щоб мій син, народжений тут, жив у кращій державі, ніж та, що була до 2014 року.

Наступного дня після того , як Майдан спробували розігнати й побили студентів, протестувальники зібрались під Михайлівським собором. Я йшов туди й запитував себе, чому я це роблю. Відповіддю було: тому що я — українець. І тоді я відчув абсолютну єдність із тією неймовірною кількістю українців, які стояли поруч і яких було не спинити.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Свій перший плакат «Країна народжується» я намалював 9 грудня 2013 року ще за день до протистоянь під КМДА , коли я остаточно зрозумів, що люди готові на все заради глобальних змін на краще. Тієї миті народжувалась нова країна, що й зображено на плакаті.

Плакати Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Коли після Революції гідності на сході України почалася війна , чимало людей просто з Майдану поїхало на фронт. Тоді я почав створювати плакати на воєнну тему. Багато моїх друзів і знайомих стали волонтерами, активістами, військовими. І вже тоді вони казали, що все тільки починається і попереду Україну чекають великі випробування, що й підтвердилося, особливо після 24 лютого.

Плакати Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Зараз українське суспільство в надзвичайно швидкому темпі переживає зміни , які деякі країни проходили століттями. На моїх очах люди, які до лютого були лояльні до Росії чи мали претензії до України, стали патріотами, яких ще треба пошукати. Дуже кривава і велика ціна таких змін, але вони стрімкі й незворотні, і я теж відображаю їх у своїх роботах.

Плакати Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Серію плакатів я присвятив мовному питанню , яке в моєму житті дуже важливе. Адже вдома в мене говорили російською, в початковій естонській школі української мови, зрозуміло, не було, а коли ми переїхали у Харків, мене просто звільнили від уроків української. Моя українізація відбувалася лагідно. Вона почалася, коли мій семирічний син одного дня прийшов додому і сказав, що хоче перейти на українську мову. Я вирішив його підтримати. Спочатку спілкувався страшною «азаровщиною», мені було незручно і ніяково, але припинити я не міг — усе заради сина. Зрештою, українську я вивчив — частково на слух, частково через ґуґл-перекладач. Зараз розмовляю такою собі харківською говіркою.

Існують думки , що мова не на часі. Мова не може бути не на часі. Все дуже просто: російська — мова окупанта. Безумовно, є патріотично налаштовані українці, які спілкуються російською, бо вона для них рідна. Але все більше людей відмовляються від цієї мови й свідомо переходять на українську. Я це бачу по своїх харківських друзях, які все життя були російськомовні, а зараз перейшли на українську і роблять великі успіхи у ній. Незабаром українська запанує по всій Україні.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Така ж ситуація з російською культурою. Багато українців відмовляється від споживання російського контенту. Важливо розуміти , що якщо хтось слухає російську музику, наприклад, на ютюбі, то, по суті, він вкладає кошти за прослуховування в російську економіку.

Зараз в Україні відбувається культурний вибух. В останні місяці з’явилося дуже багато якісної й потужної української музики. Тому вже навіть за рахунок розвитку власної культури Україна витіснить російський контент зі свого простору. Не знаю , чи можна сказати, що мої плакати — частина цієї культурної зміни. Я ніколи не ставив собі таких планок, просто роблю те, що відчуваю. Намагаюсь бути щирим, передусім із самим собою. Публікую свої роботи тільки на фейсбуці — трактую його як щоденник.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Я почав робити плакати , бо у певний момент зрозумів, що не можу сказати й написати всього, що б хотів донести до людей і самого себе. Для мене плакати — не стільки творчість, скільки фіксація думок, переживань і довколишніх подій. Люди відчувають те саме, що я, мабуть, тому ці плакати стають такими популярними у мережі.

До початку повномасштабного вторгнення в Україні було дуже мало митців , які займались політичним плакатом і чиї роботи ставали популярними, — може, пʼятеро або шестеро. Упродовж восьми років чимало людей просто не усвідомлювало, що в Україні триває війна. А зараз війна прийшла у кожен дім, у кожну родину. Тому в художників зʼявилось багато сильних робіт-рефлексій на цю тему. Українське мистецтво знаходиться на гребені потужної хвилі. Зараз дуже складно бути поза політикою.

Плакат Нікіти Тітова. Джерело: Нікіта Тітов

Від початку повномасштабного вторгнення я зробив більше політичних плакатів , ніж за всі минулі роки. Раніше я присвячував роботи не тільки війні чи політичним подіям — багато малюнків було про кохання і внутрішні стани. Але зараз війна не відпускає, тримає нас, мов у лещатах, страшними подіями щодня, щохвилини. Ми нею живемо, тому й уся творчість вибудовується довкола неї.

Після Перемоги у нашому мистецтві все одно проявлятиметься травма , але вірю, що з’являться і нові теми й митці будуть звертатися не тільки до теми війни.

Пишаюся , що зараз у Харкові на наметі «Все для Перемоги», який є символом опору міста і розташований на площі Свободи, висять мої плакати.

На жаль , я не можу воювати через проблеми зі здоровʼям. Кілька разів ходив у військкомат, але мене не взяли. Тому роблю те, що мені вдається найкраще.

Через проблеми зі здоровʼям в мене немає жодних творчих планів — я з вдячністю приймаю кожен день , яким би він не видався. Але в мене є мрії. Найбільша з них — побачити Перемогу.

Записала Зоряна Вареня