У Варшаві є чимало будинків , які вирізняються незвичним виглядом або мають цікаву історію. Їх напевно варто побачити. Ось наш короткий путівник.

Будинки на плиті

На Краківському передмісті , біля Замкової площі, стоять кам’яниці, повз які щодня проходять тисячі туристів. Проте вони приховують таємницю: лише одна з них, так звана кам’яниця Пражмовських на Краківському передмісті 87, є справжньою пам’яткою. Її сусідки були зруйновані після війни, а потім відбудовані практично з нуля. Чому так сталося? Відповідь лежить під землею: попід вулицею пролягає автомобільний тунель.

Кам’яниця Пражмовських. Фото: Адріан Грицук

Його збудували у 1948–1949 роках у рамках будівництва так званої Траси W-Z — важливої ​​артерії напрямку схід-захід. Реалізація проєкту мала показати , що нова комуністична влада дбає про відбудову і розвиток зруйнованої столиці. Технічні можливості на той час були обмежені, отож тунель доводилося будувати відкритим способом. На жаль, це означало необхідність знесення вцілілих реліктів історичних кам’яниць.

Тунель траси W-Z. Джерело: Вікіпедія

Проєктанти траси й тунелю вирішили , що спробують врятувати хоча б одну — найменш пошкоджену і найціннішу, тобто кам’яницю Пражмовських з XVII століття. Під час будівництва її фронтальна стіна була буквально в кількох сантиметрах від глибокого котловану для майбутнього тунелю. Цінну пам’ятку вдалося врятувати, а решту кам’яниць у цій частині Краківського передмістя ретельно відбудували.

Відбудовані кам’яниці з’явилися над новим тунелем , який після завершення будівництва засипали землею, тому їх і назвали «будинками на плиті». Одна з них, під назвою кам’яниця Джона, має всередині сліди тієї величезної інвестиції, якою була Траса W-Z. Це ескалатори, які ведуть із Замкової площі на алею Солідарності, розташовану кількома метрами нижче.

«Куполяки»

Вулиця Устшицька (Ustrzycka) розташована в дільниці Окенцє (Okęcie) , неподалік Аеропорту Шопена. Це одна з найцікавіших варшавських вулиць, хоч розташована осторонь і практично невідома навіть мешканцям міста. Та варто зазирнути туди на мить — і ви відчуєте себе наче в селі Смурфиків! Будинки тут схожі на гриби з капелюшками. Ніде у Варшаві не знайдеш подібних, а тут їх виросла ціла колонія. Будиночки мають два або три куполи і тому називаються куполяками.

Куполяки. Фото: Влодзімєж Василюк / Forum

Вони з’явилися у 1960-х роках за проєктом архітектора Анджея Іваніцького. Тоді у ПНР існували численні обмеження в односімейному будівництві , які мали на меті відбити у людей бажання замешкати у власному домі. Односімейні будинки не могли перевищувати певної площі, а куполяки стали способом ці обмеження обійти: частина приміщень в заокругленнях була нижчою за 2,2 метра, отож цю площу до загального метражу не включали. Так вдавалося здобути додаткові квадратні метри. Куполяків мало бути кілька десятків, та зрештою збудували їх лише близько десяти. Сьогодні більшість із них перебудовано, але деякі зберегли свою незвичну форму і досі дивують перехожих, тому варто побачити їх наживо.

«Шпигуново»

На Нижньому Мокотові на вулиці Собєського під номером 100 можна побачити незвичний комплекс багатоповерхових будинків. Збудували його у другій половині 1970-х років для працівників посольства і торгових представництв СРСР за проєктом польських архітекторів Пйотра Сембрата і Януша Новака. Комплекс має дуже цікаву форму: два блоки творять каскад , їхня висота зростає до центральної частини, в якій є просвіт висотою у десять поверхів.

Через своє призначення комплекс був практично самодостатній і відокремлений від міста. Тут діяли дитячий садок , магазин, клуб і навіть кінозал. Це був ніби анклав СРСР у центрі Варшави. Через не завжди законну діяльність совєтських дипломатів його неофіційно називали «Шпигуново» (Szpiegowo), тобто місце шпигунів.

Шпигуново. Фото: Анджей Хулімка / Forum

На початку 1990-х років , з розпадом СРСР, совєтські дипломати і функціонери покинули комплекс. Квартири стояли порожніми, але в колишньому клубі влаштовували «тіньові» вечірки, на яких горілка текла рікою, а увійти могли лише особи з російськими паспортами.

Після політичних змін у Польщі влада Варшави вимагала повернути майно , та російська сторона завжди відмовляла. Справа дійшла до суду, який визнав, що Російська Федерація користується будівлями без договору та не сплачує належні податки. Міська влада хотіла забрати свою власність, та це загрожувало дипломатичним скандалом.

Після нападу Росії на Україну , у квітні 2022 року влада Варшави забрала будівлі і планувала передати комплекс біженцям з України. Однак стан «Шпєґова» виявився плачевним. Будівля роками стояла занедбаною, за цей час з неї вивезли практично все, що можна було вивезти та продати. Міська влада навіть розглядала можливість знесення. Проте це архітектурно цінна споруда, внесена до реєстру пам’яток. Зрештою вирішено, що комплекс залишиться, але йому потрібен капітальний ремонт.

Масив Ґроховський

Це місце зазвичай називають житловим масивом , та насправді це один дуже довгий звивистий блок, довжиною понад півтора кілометра. Така форма будівлі — не випадковість, а втілення неординарної ідеї подружньої пари архітекторів — Зофії й Оскара Гансенів. Вони мріяли про «лінійну безперервну систему», тобто про довжелезні будинки-міста, що тягнуться через всю Польщу від Татр до Балтійського моря. Масив Ґроховський (Przyczółek Grochowski) мав стати полігоном для випробування цієї концепції.

Масив Ґроховський. Фото: Тадеуш Рудзький

Будівництво почалося наприкінці 1960-х років і завершилося в середині наступного десятиліття. Будинок мав створювати належні умови проживання для мешканців , а також сприяти контактам між сусідами. Окремі його частини з’єднані загальнодоступними галереями, які з часом однак були розділені ґратами. Річ у тім, що у тих довгих коридорах-галереях доходило до нападів, зокрема у 1990-х роках. Ґрати, ніде правди діти, справляють понуре враження. Мешканці воліли б звичайні сходові клітки, як в інших блоках, тим-то про ідею Гансенів висловлюються не дуже схвально.

Але ці архітектори були провидцями! Зараз багато говорять про концепцію The Line , будинку-міста довжиною 170 кілометрів, який мають побудувати в Саудівській Аравії. Це не що інше, як справжнє здійснення мрії Гансенів. Ця велика ідея почалася в масиві Ґроховському у Варшаві. Цікаво, як через роки її реалізацію у Саудівській Аравії оцінять мешканці?

Експериментальні будинки з відходів

Поле Мокотовське — це велика територія колишнього аеропорту , який діяв у 1910–1947 роках, а сьогодні один з улюблених парків варшавських пішоходів і бігунів. Невдовзі після Другої світової війни Поле Мокотовське стало місцем для експерименту, який мав послужити відбудові Варшави. Сьогодні на краю Поля, на невеликій вуличці Чубатки (czubatkа — це синиця чубата), яка фактично є парковою доріжкою, стоїть п’ять скромних будиночків. Вони з’явилися у 1947–1948 роках з ініціативи Інституту будівельних досліджень. Збудовано їх із того, чого у Варшаві тоді було найбільше, тобто з руїн знищених будівель. Планувалося переробляти уламки, що лежали по всьому місту, й отримувати з них новий перспективний будівельний матеріал — бетон з додаванням будівельних відходів.

Будівництво експериментальних будинків. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Будинки мали служити тестом властивостей цього будівельного матеріалу. Вони мають начебто однаковий вигляд , однакову площу (всього 45 квадратних метрів), але в кожному з них запроєктовано іншу конструкцію стін і стелі. Творці сподівалися, що набутий тут досвід послужить для будівництва сотень нових будинків. Експеримент завершився частковим успіхом. Такий матеріал виявився цілком придатним для використання, однак він мав гірші властивості, ніж звичайна цегла: більше всотував вологу і мав надто змінну якість залежно від використаних відходів, що вимагало технологічних змін у будівництві.

Після завершення дослідницьких робіт будинки передано співробітникам Інституту для проживання. Однак те , що ці будинки простояли вже понад 70 років, таки доводить, що бетон з додаванням будівельних відходів є довговічним матеріалом.

Будинок Керета: найвужчий у Варшаві

Його дуже легко проґавити. Мабуть , щодня сотні людей, які йдуть вулицею Желязною (Żelaznа), не здогадуються, що щойно минули найвужчий будинок у Варшаві. Будинок Керета постав у щілині між довоєнною кам’яницею на Хлодній 22 та будинком з 1970-х років на вулиці Желязній 74 завширшки 152 сантиметри. У найвужчому місці будинок Керета має лише 72 сантиметри завширшки, а повна площа становить 14 квадратних метрів. Цей один із найвужчих будинків у світі реалізує ідею «замешкання в порожнечі», а також інтерпретує складну історію Варшави, центральна частина якої була тотально зруйнована під час Другої світової війни.

Будинок Керета. Джерело: miejsca.org

Повна назва об’єкту містить слово «ермітаж» , що означає місце усамітнення (Ermitaż — Dom Kereta). Його амбасадором і першим мешканцем став ізраїльський письменник Етґар Керет, який свого часу публічно задекларував, що якийсь час пожив би у Варшаві. Це також стало формою символічного повернення до міста, з якого походить його родина. Під час окупації батьки письменника мусили переховуватися від німців у тісних, навіть клаустрофобічних криївках — і про це теж нагадує будинок Керета.

Об’єкт відкрито у жовтні 2012 року. Відтоді він служить як місце для творчих резиденцій для митців з усього світу. У будинку є все необхідне для проживання: ванна кімната , спальня і маленька, але функціональна кухня.

Будинок постав з ініціативи Фундації польського сучасного мистецтва. Архітектор Якуб Щенсний з архітектурної групи Centrala , автор проєкту будинку, порівнює його з роботами японських архітекторів, яким доводиться працювати з такими вузькими ділянками, чи також з голландськими будинками.

Будинок «Під королями»

На невеликій вулиці під назвою Гіпотечна (Hipotecznа) , за Банківською площею, під номером 2 стоїть будинок, фасад якого запрошує у подорож давньою Польщею. Це Даниловичівський палац (pałac Daniłowiczowski), названий так за прізвищем першого власника, Яна Миколая Даниловича, котрий у 1621 році звів тут магнатську резиденцію. Під час шведського потопу будинок зазнав руйнувань, потім перейшов у власність єзуїтів, а в 1736 році його купив єпископ Анджей Станіслав Залуський.

Будинок «Під королями». Фото: Адріан Грицук

У 1742 році розпочато роботи з достосування будинку до потреб Бібліотеки Залуських , першої публічної бібліотеки на польських землях. Це була одна з найбільших книгозбірень у тогочасній Європі. Під час поділів Речі Посполитої багатющі фонди вивезено до Петербурга, де вони стали основою Петербурзької публічної бібліотеки.

Після вивезення книгозбірні російські солдати сплюндрували палац. Згодом його використовували як склад борошна , який був знищений пожежею 1807 року. Після відбудови (до якої дійшло через 13 років) палац став чиншовою кам’яницею.

Тоді під час ремонтних робіт в землі випадково знайшли були бюсти польських князів і королів , які, радше за все, були частиною інтер’єру бібліотеки. Як можна здогадатися, їх сховали, щоб вберегти від знищення під час воєнних дій. Бюсти відреставрували і розмістили в стінах флігелів. Лише 1899 року, після перебудови, коли проклали сьогоднішню вулицю Гіпотечну, а флігелі знесли, бюсти перенесли на фасад кам’яниці. Тоді й з’явилася назва Будинок під королями (Dom Pod Królami).

Кам’яниця не зазнавала суттєвих ушкоджень від вересня 1939 року , вціліла у Варшавському повстанні, однак у листопаді 1944 року її підпалили відділи Vernichtungskommando, які тоді систематично нищили Варшаву. Більшість бюстів таки збереглася. Будинок довго чекав на реконструкцію, яка відбулася лише на зламі 1950–1960-х років, після того, як його передали Спілці сценічних авторів і композиторів (Związek Autorów i Kompozytorów Scenicznych), де вона міститься і нині.

Переклала Ірена Шевченко