Світлана Овчарова: Як змінилася філософія національної безпеки Польщі після початку повномасштабної війни?
Марек Свєрчинський. Джерело: особистий архів Марека СвєрчинськогоМарек Свєрчинський: На мою думку, майже не змінилася. Польща віддавна вважає Росію загрозою, яка все наростає, і говорила про це союзникам відкрито, тобто намагалася якось протидіяти. Події 2022 року лише підтвердили слушність такого переконання.
СО: Як би ви порівняли стан польських збройних сил безпосередньо перед початком повномасштабної війни і зараз?
МС: Нам на експертно-медійно-аналітичному рівні бракує доступу до інформації про реальний стан війська, оскільки всі точні й правдиві дані засекречені. Ми можемо говорити хіба що загальними словами й публіцистичними формулами.
В польських збройних силах відбувалися зміни ще до початку повномасштабної війни в Україні: ми нарощували потужність, збільшували чисельність та підвищували боєготовність. Однак згодом Польща віддала Україні значну кількість військової техніки, яка, по суті, становила основу бойової готовності польської армії. Можна сказати, що Польща втратила близько 30 % свого потенціалу — якщо говорити про бронетехніку, механізовані частини та ствольну артилерію. Покажіть мені іншу країну, яка ухвалила таке радикальне рішення за такий короткий час. Це наштовхує мене на висновок, який у польському публічному дискурсі можна почути нечасто: потенціал Збройних Сил Речі Посполитої нині в процесі відновлення після суттєвого ослаблення, спричиненого рішенням про таку масштабну підтримку України.
Це не означає, що польський потенціал нині значно слабший, адже техніка, яку передали Україні — здебільшого попереднього покоління, так званого совєтського походження. Замість неї в Польщу надходить озброєння західного зразка. Кількісно воно ще не повністю замінило попереднє, однак є всі підстави вважати, що воно потужніше і з надлишком компенсує те, що передали Україні.
Проте варто зазначити, що польський солдат був навчений працювати саме на тій, попередній техніці, а підготовка — основа боєготовності. Як не дивно, найкращий польський танковий батальйон їздить на основному совєтському танку Т-72 — тому що він відпрацьовує завдання так званого опору, тобто протидії всім західним конструкціям танків. І він настільки ефективний, що іноді навіть перемагає їх на навчаннях.
Отже, ми знову в процесі нарощування потужностей, цього разу — новітньої військової техніки. Згідно з офіційними документами, Польща має на меті суттєво наростити боєздатність до 2035–2039 років. Але, як каже старе прислів’я: на війну йдеш з армією, яку маєш, а не з армією, яку хочеш мати.
СО: Які ключові напрямки модернізації?
МС: Вже понад десятиліття пріоритетом є протиповітряна та протиракетна оборона. Модернізацію цієї галузі не одразу впровадили в повному масштабі, тому що проєктування та закупівлі займали багато часу. Але якщо нинішній план вдасться реалізувати, то Польща матиме — знову ж таки в десятирічній перспективі — найбільшу, найкращу та найсучаснішу систему протиповітряної та протиракетної оборон у НАТО. Я маю на увазі не лише найвідоміші системи Patriot, Американська система протиповітряної та протиракетної оборони середнього та великого радіусу дії. які в польській версії справді найсучасніші і навіть кращі за ті, що в США. Я говорю також про системи нижчого ешелону, наприклад, Narew Система ППО малого радіусу дії на базі британських ракет CAMM. і Pilica, Польська система ППО ближньої дії з можливістю протидії безпілотникам. тобто так звані системи короткого та ближнього радіусу, зокрема антидронові.
Вони, звісно, не можуть повністю забезпечити герметичний щит чи парасолю, бо жодна держава у світі не здатна покрити всю свою територію такою системою оборони. Але це, безумовно, буде найбільша система такого типу в НАТО. Це перший ключовий пункт.
Другий — артилерія, зокрема ракетна. Йдеться про нове і якісніше покоління озброєння. Польща ніколи раніше не мала такого арсеналу ракетної артилерії, який отримує зараз. І це дуже добра новина, бо, якщо протиповітряна оборона — довгий і дуже дорогий процес, то ракетна артилерія — значно дешевша, і її закупівлі йдуть значно швидше. Я маю на увазі передусім системи K239 Chunmoo Південнокорейська реактивна система залпового вогню, встановлена на польських вантажівках Jelcz. та американські HIMARS. Високомобільна артилерійська ракетна система, здатна запускати керовані ракети до 300 кілометрів.
HIMARS-ів наразі закуплено в обсязі одного батальйону, себто 20, але тривають переговори щодо вже легендарної угоди на 500 HIMARS-ів, а точніше — 486 пускових установок, теж на шасі Jelcz. Крім Польщі, жодна інша країна НАТО, зокрема США, не має в планах володіти загалом 800 пусковими установками реактивної системи залпового вогню з радіусом дії 300 кілометрів. Це свідчить про те, що Польща думає не лише про себе, а й про весь регіон.
Третій ключовий момент — наші спроможності ISR, Від англ. Intelligence, Surveillance, Reconnaissance. тобто моніторинг, спостереження, контроль повітряного та морського простору. Це супутники, радари, аеростати з радарними датчиками, літаки радіолокаційного виявлення і наведення, безпілотники далекого радіусу дії з функціями виявлення цілі та наведення на неї. Усе це формує ударно-розвідувальний комплекс з потужним потенціалом — це унікальна річ, якої в нас ніколи раніше не було.
СО: Чи відповідає нинішня структура Війська Польського характеру потенційної загрози з боку Росії?
МС: Вона в процесі формування. Як і багато інших країн Заходу, зокрема Україна (з дещо інших причин), Польща стикається з демографічним дефіцитом. Проблему дефіциту людей у війську не вирішить жодна техніка — хіба що безпілотні автономні системи. Але революція в цій сфері відбувається надто повільно, командування поки що не зважується на повну запустити автономізацію озброєння, яка, звісно, передбачає використання штучного інтелекту й те, що людину буде повністю виключено з циклу ухвалення рішень.
Отже, це суттєва проблема. Чи зможе Польща створити 300-тисячну армію — найбільшу в ЄС? Можливо. Але як вона буде структурована? Чи зможемо ми сформувати шість повністю укомплектованих, навчених, озброєних і боєздатних дивізій сухопутних військ? Де ми візьмемо 1000 пілотів для бойових літаків і гелікоптерів? 10 тисяч техніків для обслуговування авіації? Проблема — не в техніці. Проблема — у людях.
СО: Чи польське суспільство готове — принаймні психологічно — до ймовірної загрози?
МС: Мені здається, що увага суспільства до теми загрози суттєво знизилася. Для поляків війна — щось віддалене. Так, трапляються інциденти на території Польщі, але вже давно не відбувалося нічого серйозного, навіть у Балтійському морі. Відколи НАТО серйозно втрутилося і почалася операція Baltic Sentry, Операція спостереження та захисту підводної інфраструктури у Балтійському морі. інцидентів, як-от перерізання підводних кабелів, більше не траплялося. Тому мені здається, що зараз рівень усвідомлення загрози невисокий. А готовність до протидії їй збройними засобами — дуже низька.
СО: Чи Польща може розраховувати на підтримку союзників з НАТО у режимі реального часу в разі нападу?
МС: Ніхто не скасовував чинність Північноатлантичного договору, ніхто з нього не вийшов, і статтю 5 ніхто не ставив під сумнів Стаття 5 договору передбачає, що напад на одного учасника НАТО є нападом на всіх його членів і викликає відповідь усіх держав Альянсу. Навіть адміністрація Дональда Трампа не просто просить, а вимагає від Європи збільшувати оборонні витрати, брати на себе більшу відповідальність за власну безпеку.
Побачимо, що станеться на саміті в Гаазі у червні, Саміт НАТО в Гаазі запланований на 24–25 червня 2025 року. як поточаться мирні переговори за участю Трампа — чи взагалі вони до чогось приведуть, а, може, все обернеться несподіваним чином. Але Польща буде останньою країною, яка відступить від принципів Північноатлантичного договору. Ми триматимемося цього курсу до кінця, навіть якщо комусь він здаватиметься неефективним і застарілим. У нас немає плану Б — і, схоже, ми й не збираємося його формувати.
СО: Що на практиці означає для Польщі роль лідера східного флангу? Це більше обов’язків чи привілеїв?
МС: Щоб бути лідером — треба мати тих, хто йде за тобою. Питання: Польща — лідер самопроголошений чи фактичний? Чи ми справді задаємо напрям для інших? У деяких сферах — так. Наприклад, коли йдеться про укріплення східного кордону — ми думаємо так само, як країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія. Разом ми формально вийшли з договорів щодо протипіхотних мін, кластерної зброї тощо. Ми також разом прагнемо європейського фінансування оборонних проєктів.
Щодо безпеки в Балтійському морі — не знаю, чи можна тут назвати Польщу лідером й ініціатором, але вона точно має спільні з іншими країнами регіону оборонні цілі. Польща не має великих морських спроможностей, однак усвідомлює важливість регіону.
А от в інших питаннях — сумніваюся. Наприклад, у проєктах, пов’язаних із європейською протиповітряною обороною. 2024 року прем’єр-міністр Польщі разом з прем’єром Греції надіслав листа Єврокомісії щодо створення спільного європейського «щита». Ну, подивимося, що з цього вийде на червневому саміті.
У сфері промислової кооперації Польщі вдається небагато — ми ніколи не були сильні в багатонаціональних промислових проєктах. А у власному, польському виробництві — і поготів. Тож ця склянка наполовину порожня.
СО: Які найбільші міфи про польську обороноздатність можна почути в публічних дискусіях?
МС: По-перше, що витрати гарантують безпеку. У будь-якій іншій сфері ми запитуємо: на що йдуть наші кошти? що ми за них отримуємо? чи ефективні ці витрати? хто ухвалює рішення? чи вони прозорі й обґрунтовані?
По-друге, що безпека вимірюється кількістю «чобіт» — але не польських, а американських. Ми рахуємо, скільки американських солдатів перебуває в Польщі (а це 10 тисяч), і тішимось цій цифрі. Але це хибна логіка — далеко не всі 10 тисяч стоятимуть з гвинтівкою напоготові. Бо система безпеки — це не тільки бойові частини, а вся інфраструктура, логістика, координація.
По-третє, одержимість технікою — «технофілія». Ми захоплюємося всім, що їздить, літає, пливе. Але насправді справжня спроможність — це DOTMILPFІ: DOTMLPFI — абревіатура, яка використовується у ключових документах НАТО для характеристики напрямів розвитку спроможностей і оборонних потенціалів. Doctrine (доктрина), Organization (організація), Training (навчання), Materiel (матеріальне забезпечення), Leadership (керівництво), Personnel (персонал), Facilities (інфраструктура) й Interoperability (взаємодія) — від полігонів до подвійного призначення портів і вокзалів.
І врешті, Польща надто сфокусована на військовому аспекті безпеки і в суспільстві майже не обговорюють стійкість держави та суспільства загалом.
СО: Що вимагає змін у невійськових сферах у найближчі 5–10 років для покращення безпеки Польщі?
МС: Наприклад — загальносуспільна освіта з безпеки. Щоб ми як громадяни знали, як поводитися. Усіх хвилюють питання: де ховатися? чи є мапа бомбосховищ? Але ж у бомбосховищах усі люди не вмістяться. І не зможуть там жити впродовж тривалого часу. Ми повинні знати, як діяти, не боятися виходити із зони комфорту, бути готовими.
Хтось має нас навчити, як протриматися 72 години без електрики, води та продуктів з магазинів Biedronka й Lidl. Таке трапляється лише під час повені чи інших надзвичайних ситуацій. На мою думку, саме в цій сфері потрібно діяти негайно, але, на жаль, поки що не видно охочих.
СО: То можна сказати, що оборонна освіта занедбана на користь «твердих закупівель»?
СМ: Так. Ми зациклені на техніці, думаємо лише про військові аспекти безпеки. Вони, звісно, надзвичайно важливі — без техніки жодна армія не виграє війну. Але під усім цим лежить фундамент — економіка, люди, мотивація, освіта, інфраструктура.
СО: Якби Росія почала війну проти Польщі — чи Польща готова до неї? Чи радше лише до локальних гібридних інцидентів?
МС: Як я вже казав, неможливо бути повністю готовим. Ми не знаємо, якою може бути ця потенційна війна. Але Польща готова чинити спротив агресії — завдяки власним ресурсам і підвищеній союзницькій пильності.
Якщо щось готуватиметься — ми це побачимо біля наших кордонів. Звісно, теракт може статися несподіваним, його годі передбачити. Але повномасштабну агресію — так. При нинішньому високому рівні союзницької розвідки її не вдасться приховати. Тобто фактор раптовості малоймовірний. Хіба що відбудеться ракетний удар балістичними ракетами — але аж такої ескалації, на мою думку, навіть Путін не хоче. Навіть якби Варшава була стерта з лиця землі — відповідь НАТО була б негайна.
Оскільки раптовість повномасштабної агресії виключена, Польща матиме час підготуватися й ресурси, щоб зупинити або відбити першу хвилю агресії. Малоймовірно, що противник, вдавшись до класичного наступу, зможе глибоко зайти на польську територію.
А як довго ми зможемо протриматися? Це вже інше питання — воно секретне, спекулятивне і залежить від того, наскільки швидко і ефективно спрацює союзницький механізм.
