Одне з найбільших досягнень сучасності — необмежений доступ до інформації. Знання вже не замкнуте в книжках , до яких колись спершу треба було дістатися, вірячи при цьому, що автори й видавці пропонують ретельну інформацію. Щоб знайти відповіді на запитання, які нас хвилюють, сьогодні вже не конче користуватися бібліотеками. Легкий і швидкий доступ до бездонних ресурсів інформації надає інтернет. Однак віртуальна мережа має негативний бік, оскільки, окрім вивірених даних, там можна натрапити й на псевдонаукові теорії: світова змова проти людства; замовчувана лікарями особлива сила вітаміну С, здатна вилікувати пухлину; пласкість землі або ж існування у стародавні часи Лехітської імперії.
2015 року найбільшої популярності в Польщі набула теорія , згідно з якою наша держава виникла далеко не в X сторіччі за Мєшка І, а кілька століть раніше.
Поляки начебто мали величезну імперію , що займала пів Європи, й воювали із Александром Македонським і римськими легіонами за гегемонію над стародавнім світом. Цю імперію назвали Великою Лехією, а її мешканців, предків сучасних поляків — лехітами. Вони буцімто завойовували територію Західної Європи, засновуючи слов’янські міста, як-от Орлеан, Мец чи Брест, хоча «правильно» їх було б називати Орлин, Меч і Берестя.
Крім того , лехіти начебто підтримували зв’язок із позаземними цивілізаціями, які допомагали їм зводити будівлі. Багато з цих споруд не збереглися до наших часів, однак існують численні прихильники тези, наче більшість збережених замків на польських землях збудовано на фундаментах давніших «космічних» споруд. Сам Ісус Христос був лехітом, оскільки Вифлеєм, де він з'явився на світ — насправді Бет Лехем, себто Дім Леха. На основі цього «факту» дехто вимагає від Ізраїлю відшкодування за загарбання надзвичайно важливих лехітських територій (схоже, вони навіть не здогадуються, що де-факто Вифлеєм знаходиться на території Палестини, а не Ізраїлю). Велику Лехію після довгих століть панування над світом повергнула Католицька церква, яка досі тримає контроль над справжньою історією. До прихильників цих теорій в інтернеті приклеїлися назви «турбослов’яни» або «турболехіти».
Обкладинка книги «Стародавнє королівство Лехії II. Забуті докази» , Януш Бєшк.Джерело: пресматерілаи
Вигадка про Лехітську імперію набула такої популярності , що відоме польське видавництво BELLONA почало видавати тематичні книжки. Їхні автори далеко не фахові історики, а свої професійні прогалини вони прикривають цілою гамою маніпуляцій й власними фальсифікаціями доказів.
В одному , однак, слід визнати правоту турболехітів: імперія Великої Лехії справді з’являється в історичних джерелах. Досить переглянути найважливіші польські хроніки Середньовіччя і Нового часу, щоб знайти цілі фрагменти, присвячені стародавній історії лехітів. Але при цьому слід пам’ятати, що тоді ніхто не займався науковими дослідженнями чи критикою джерел, позаяк вони не були відомі в тій версії, до якої ми звикли сьогодні. Історія сприймалася як інструмент творення поточної політики. Королівські й княжі двори не допускали думки, що Польща могла не мати славетного античного коріння. Тому якщо хронікарі не могли встановити генези держави на матеріалі доступних джерел, вони її витворювали, керуючись добрими намірами.
Першим легендарну історію поляків представив краківський єпископ Вінцентій Кадлубек у XIII сторіччі. Історія стародавніх лехітів стала основою для багатьох пізніших істориків , які творчо розвивали версію Кадлубека. Польські хронікарі, які витворювали фантастичну минувшину, не були в Європі винятком. У Середньовіччі та в епоху Нового часу кожна країна мала теорію свого мітологічного початку. Римляни вірили в легенду про засновників Ромула і Рема, а британці — у легендарних королів Брута й Артура. Найкращий приклад-ілюстрація абсурду тих часів — творчість францисканського священника Войцєха Демболецького , який в своєму творі «Виведення єдиновласної держави світу» (1633) стверджував, що тогочасна Річ Посполита в недалекому майбутньому пануватиме над іншими народами, позаяк Адам і Єва в раю розмовляли польською мовою.
Прихильники теорії існування Великої Лехії багато в чому нагадують давніх літописців. Якщо останні творили в епохи , коли не було основ критичного письма про нашу історію, то сучасні турболехіти не бажають використовувати напрацьовану істориками методологію й результати археологічних досліджень, які однозначно заперечують існування на польських землях прадавньої імперії.
Як пояснити те , що від такої великої держави не залишилося жодного сліду ні в писемних джерелах, ні в археологічних артефактах? Як уже згадувалося, Велика Лехія з’являється у хроніках лише у XIII сторіччі, а згідно з твердженнями турболехітів, ця держава існувала вже в античності (від XVIII ст. до н. е.). Тож яким дивом за багато століть жоден хронікар аж до часів Кадлубека не згадав про існування настільки великого утворення? Це питання я не раз адресував турболехітам у інтернет-дискусіях. Якщо не брати до уваги лихослів’я на мою адресу, єдиним аргументом (та й то незрозумілим мені) було нібито знищення всіх ключових доказів Ватиканом, який прийшов на наші землі із хрещенням першого історичного правителя Польщі Мєшка близько 966 року. Справу знищення пам’яті про Велику Лехію мали в наступних сторіччях довести до кінця німецькі й російські загарбники , а в наш час уцілілі докази приховуються академічними істориками.
Цей аргумент цікавий уже тим , що фактично всі польські хронікарі, зокрема й Ґалл Анонім, Вінцентій Кадлубек, Дзєжва, Ян Длуґош та Мацєй Мєховіта, були достойниками Католицької церкви або ж тісно з нею співпрацювали. Чому б тоді Церква нищила Велику Лехію і водночас дозволяла про неї писати?
Таких неясностей у розумуванні прихильників Великої Лехії чимало. У соцмережах вони поширюють низку інфографік , мемів й фейків, які мали б зміцнити концепцію в очах потенційних адресатів.
Одним із найпопулярніших доказів є олійна картина з портретами польських та 15 лехітських королів. Полотно справді існує й зберігається в монастирі паулінів на Ясній Горі.
Воно написане в середині XVIII сторіччя й віддзеркалює тогочасну історіографію. Схожих картин і гравюр легендарних та історичних правителів Польщі в модерну епоху з’явилося чимало , тож нічого надзвичайного в тому, що така картина взагалі існує. Для прикладу, варто згадати, що турболехіти оминають увагою або не здогадуються про існування двох украй популярних галерей портретів польських королів із хронік Мацєя Мєховіти (1521) та Марціна і Йоахіма Бєльських (1597), репродукції яких можна зустріти в багатьох історичних публікаціях.
«Доказ» існування Великої Лехії — сфальсифікована мапа Європи 533-600 років. Джерело: wykop.plПропагандисти Великої Лехії намагаються довести свою рацію також шляхом фальсифікації доказів. Одним із перших результатів , який з’явиться після введення фрази Wielka Lechia в інтернет-пошуку , буде карта Lechina Empire з характерною темно-синьою територією між Ельбою та Дністром. Якщо придивитися до неї уважніше , можна помітити, що синє поле нанесли пізніше, найімовірніше — за допомогою графічного редактора.
На цій території не зазначене жодне місто чи племінне угруповання. Після докладного аналізу з’ясовується , що карта походить із атласу Вільяма Роберта Шеферда (який має тpи видання: 1911, 1921, 1926) — з тією лише різницею, що в атласі немає синьої території, а лише напис Slavic Peoples без окремої держави. Насправді карта показує часи апогею Східної Римської імперії та зародження варварських держав, зокрема вестготів, франків та ланґобардів.
Прихильники Лехії фальсифікують докази , але також використовують створені у XIX сторіччі літературні фальсифікації, що були надзвичайно популярними в епоху романтизму. Прикладом тут може бути, скажімо, хроніка, нібито написана 936 року краківським архієпископом Прокошем. Фальшиве джерело є вільним переказом історичної інформації, головно з хроніки Яна Длуґоша. Ми не маємо оригіналу цього тексту, адже він відомий тільки з друкованої версії хроніки 1825 року. Жоден хронікар не згадує цього твору, історична традиція також не знає архієпископа Прокоша, адже в Х сторіччі у Кракові не було архієпископства — воно постало аж 1925 року. Історики не мають одностайної думки щодо того , коли і за яких обставин постала ця хроніка. Одні стверджують, що це результат графоманських потуг Пшибислава Дияментовського — відомого у Речі Посполитій XVIII сторіччя фальсифікатора родоводів. Інші доводять , що хроніку на початку XIX сторіччя створив генерал Францішек Моравський задля товариського жарту.
Серед головних причин популярности псевдонаукових теорій в інтернеті — невміння інтернавтів перевіряти інформацію. Щоб спростувати чергові аргументи прихильників Великої Лехії , не треба фахового історичного підґрунтя — досить знати стандарти перевіреної інформації.
Передусім слід перевірити , хто саме запускає в обіг цю інформацію. Псевдонаукові теорії найчастіше поширюються через облікові записи з фальшивими даними або «ферми тролів», що спеціалізуються в розповсюдженні фейків. Опубліковані ними інфографіки та статті повинні містити посилання на джерела, а отже, на наукові дослідження, що надає тезам більшої вірогідности.
Завдяки інтернету кожен може бути фахівцем у будь-якій царині , незалежно від його знань і компетенції. Легкість поширення інформації в соцмережах у формі текстів, зображень чи відео витісняє традиційні форми популяризації знання у формі книжок чи статей у спеціалізованих часописах, які багатьом інтернавтам видаються нудними й нецікавими.
Чимало фахівців звертає увагу також на те , що фантазм Великої Лехії відповідає політичним запитам, згідно з якими Польща представляється як потужна країна, в якої в далекому минулому лихі сили відібрали першість.
Цей наратив з’являється передусім у праворадикальних колах і серед так званих «антисистемників» , які ставлять під сумнів кожну офіційну сферу життя і у всьому вбачають втілення пропагованих ними ж теорій змови.
Це дивує вже тому , що у понад тисячолітній історії Польщі були часи, якими ми можемо пишатися, як-от період панування Яґеллонів у Центрально-Східній Європі чи XVI сторіччя, назване золотим віком з огляду на політичні, економічні й культурні досягнення. Нам не треба вигадувати стародавнє коріння, щоб заглушити комплекси перед іншими країнами, адже ми й так маємо чим пишатися.
Нічого поганого в тому , що люди сумніваються в інформації історичних підручників. Проблема постає тоді, коли пошуки істини не йдуть у парі з логічним мисленням. Віра у Велику Лехію не загрожує серйозними наслідками. Але якщо комусь спаде на думку поєднати псевдонаукові теорії, які стосуються історії, альтернативної медицини та заперечення пандемії , це може закінчитися трагедією.
Переклав Андрій Савенець
