Мар’я Андрейчик. Джерело: ВікіпедіяП’ять років тому в Ріо-де-Жанейро Мар’ї Андрейчик (тоді їй було всього 20) до медалі не вистачило тільки двох сантиметрів. При кидках понад 60 метрів це все одно що програти на товщину волосини. Найкращі гравці високо оцінили її непересічний талант. Але згодом для спортсменки настали важкі часи. Боротьба з травмами, операції на плечі (а для метальниці списа це ключове), операція з видалення доброякісної кісткової пухлини (остеома). Лікарі та фізіотерапевти стали її звичним оточенням. Замість того, щоб їхати на змагання, спортсменка їздила на реабілітації.
Мар’я Андрейчик мала намір вибороти медалі на наступних іграх, проте над її майбутнім повис великий знак запитання: чи вона взагалі повернеться в спорт? На відміну від інших спортсменів, кар’єра Мар’ї Андрейчик не постраждала від пандемії: коли мали відбутися перші заплановані олімпійські ігри у Токіо, вона тільки поверталася в спорт, почала виступати на змаганнях. У Хожуві спортсменка метнула спис більше, ніж на 65 метрів. Цей результат вселяв надію на те, що польський вболівальник ще почує про неї. І почув. В останні місяці навіть багато разів. І не тільки завдяки виступам на легкоатлетичному стадіоні.
Медаль, оплачена стражданнями
Можливо, кидки Андрейчик у Токіо і не можна назвати геніальними. Вона сама дивувалася, що суперниці її не випередили. І все ж метальниця виборола срібну медаль. З одного боку, це велике досягнення після низки усіх тих проблем. А з другого, — Андрейчик просто хотіла більшого.
Я не почувалася собою, нервувалась уже на розігріві, був навіть сплеск агресії. Моє плече зробило все, що могло, після стількох операцій. Чорт забирай, я пишаюся собою. Час приводити здоров’я у норму — я хочу більшого, ніж це срібло.
Мар’я Андрейчик розраховувала на золоту медаль, і для цього були всі передумови. У травні, майже за два місяці до Олімпійських ігор у Токіо, під час Кубку Європи з метання у Спліті вона кинула спис на 71,4 метра. Це був третій результат в історії змагань, найкращий за останнє десятиліття і, безумовно, найліпший у її кар’єрі. Спортсменка сама не вірила такому успіху.
Не знаю, не можу. Не пам’ятаю. Космос. До мене не доходить. Що мені сказати, що я добре попрацювала взимку і тепер повертаюся знову до роботи? Звісно, все так, але…
Після багатьох років випробувань, ходіння по лікарях, сумнівів, Мар’я Андрейчик повернулася до світової еліти, на рівень, який їй пророкували інші спортсмени та експерти з легкої атлетики. Коли змагання в Токіо закінчилися і вона вже знала, що неодмінно повернеться до Польщі з медаллю, — заплакала.
Я не сподівалася, що до срібла приведе така важка дорога. Було нелегко, були біль і страх, хвилини сумнівів, але дорогою траплялися чудові люди. Я знайшла друзів, яким вдячна: без них я б тут не опинилася. Я злюсь, що змогла зробити лише це.
Коли журналіст сказав спортсменці, що це срібло — на вагу золота, вона відповіла:
Можливо. Але я хочу більшого, набагато більшого, ніж це срібло. Саме для цього я створена. Не раз було боляче, ця дорога терниста, але знаєте, що? Сьогодні я рада, що пішла цим шляхом. Я познайомилася з чудовими людьми, навчилася жити. Я не знаю, зі скількома фізіотерапевтами я спілкувалася, скільком довіряла. Хтозна, можливо, без цього мене б тут уже не було?
Срібна медаль, золоте серце
Мар’я Андрейчик має срібну медаль, і вона в неї залишиться. Хоча це не точно, адже спортсменка вирішила... її віддати. Ось яке добре у неї серце. Вона виставила найцінніший спортивний приз у своїй кар’єрі на благодійний аукціон. І робить щось подібне не вперше. Виборену в Спліті медаль Мар’я Андрейчик передала на лікування 13-місячного Антося. Хлопчику була потрібна операція на серці в Бостоні. І спортсменка не завагалася.
Коли я їхала на ці змагання, добре знала, що їду боротися за медаль. Я хочу передати її на аукціон. Ця для Антося Кучинського, щоб допомогти в лікуванні його хворого сердечка. Я постараюся якомога швидше зв’язатися з його батьками, щоб ми могли негайно діяти. Будьте пильними, залишайтесь на зв’язку. Я неодмінно повідомлю вам, де відбудуться торги і де можна буде придбати медаль. Я вірю в силу інтернету.
Після ігор у Токіо Мар’я Андрейчик вирішила допомогти ще одній дитині. Цього разу на аукціон потрапила олімпійська медаль.
Я недовго розмірковувала. Мілошек, як і наш Антось, має серйозну ваду серця, йому потрібна операція. З неба його підтримує Кубусь — хлопчик, якому не встигли допомогти, але чудові люди вирішили передати зібрані для нього кошти Мілошеку. Я хочу долучитися. Саме для нього я виставляю на аукціон свою срібну олімпійську медаль.
Стартова ціна медалі становила 200 тисяч злотих (43,8 тисячі євро). Але збір коштів не тривав довго — фактично він не встиг початися.
У п’ятницю я отримала цю чудову інформацію, і через те, що ви, мої дорогі, вже зробили диво і спільними силами переслали на рахунок Мілошека більше, ніж еквівалент початкової суми медалі, я вирішила припинити аукціон, щоб наш Мілош якомога швидше отримав всю суму і зміг полетіти до США.
Але Мар’ї Андрейчик не довелося розпрощатися з медаллю, оскільки компанія Żabka, яка перемогла в аукціоні, вирішила, що нагорода залишиться у спортсменки.
Це тільки третій такий випадок в історії польського спорту.
Андрейчик уже ввійшла в історію польської легкої атлетики та спорту загалом. Польські спортсмени надзвичайно сильні у метанні молота, досягли значних успіхів й у метанні ядра і диска, а от на олімпійський п’єдестал із метання списа вони довго не сходили — цілих кілька десятиліть. 1956 року срібну медаль здобув Януш Сідло, 1936-го — Мар’я Кваснєвська, яка на зауваження про її маленький зріст відповіла Адольфу Гітлеру, що вона не набагато нижча від нього.
І через такий довгий час на подіум знову зійшла польська метальниця списа. Мар’я Андрейчик — велика спортсменка, на стадіоні й поза ним. В її історії є все: медаль, програна через два сантиметри, великі надії, травми, пухлина, успішна операція, повернення, історичний кидок, медаль, допомога дітям. І, мабуть, найкрасивіша кульмінація цієї історії: медаль, заради якої вона так наполегливо працювала, яка коштувала їй стількох страждань і жертв і яку вона віддала хворій дитині — врешті повернулася до неї. Що тут ще додаси?
Переклала Ірена Шевченко
