* * *

Підкрадається лихо нечутними кроками.
Але раптом зненацька зупиниться мить.
Почорніє село обгорілими кроквами.
І на білому світі війна загримить.

Захлинаються кров’ю і димом світанки.
Вигинає імперія хижий хребет.
По дорогах повзуть розчепірені танки.
Причаїлася свастика в літері Zet.

А ще світяться хатки в зимовій завії.
Ще не знає ніхто , що йому на роду.
Лиш над Києвом очі святої Софії
спопеляють навіки новітню орду.

* * *

Струснуло стіни і двигтіло довго ще.
Сирени вили , блискало на склі.
То що —
тікати? Бігти в бомбосховище?
А не діждав би фюрер у кремлі!

Хай сам боїться —
він уже вчорашній.
Посіють бомби —
ненависть пожнуть.
Сирени виють. А мені не страшно.
Хто не тікав , того не доженуть.

* * *

Зміряйте Росії температуру —
у неї біла гарячка.
Поставте діагноз —
у неї параноя.
Вона хреститься на ікони ,
а бомбить церкви й кладовища.
Її священники благословляють убивць.

* * *

Ще трохи , трохи —
й зацвітуть морелі,
і облетять, як сон кореневищ.

Війна малює кров’ю акварелі.
Її палітра —
попіл пожарищ.

Її пейзаж —
руйновище кварталів.
Порожніх вулиць вицвіла пастель.
Хіба що десь крізь стогін з-під завалів
якийсь тюльпанчик раптом проросте.

* * *

Не дуже людям думалось про честь ,
усе хотіли хліба і видовищ.
Колись була Мадонна Перехресть.
Тепер у нас Мадонна Бомбосховищ.

* * *

Обридли всі ерзаци і абзаци ,
щоденний треш без чуда і легенд.
І весь цей діалог цивілізацій,
де бомба як останній аргумент.

Політики , учеплені за владу.
Глобальний світ, залежний від нікчем.
Обридло все. І хочеться в Елладу,
де ще боролись словом і мечем.

* * *

У нас вже підриваються на мінах.
В полях по обрій брухту і броні.
У нас стрічають люди на колінах
своїх убитих хлопців на війні.

Росли , росли — і виросли хлоп’ята.
Чиїсь кохані і чиїсь сини.
Щоб Україна не була розп’ята,
пішли боротись, — хто ж, як не вони?!

Господь їм сил подвоїв і потроїв.
Здолали все , подужали заброд.
Так виникає нація героїв.
Так постає з населення народ.

* * *

Вернулись люди — а немає стін.
Пройшла орда , жорстока і запекла.
Регоче диявол.
І встає з руїн
Сивий Янгол українського пекла.

* * *

Всі маски вже впали і всі королі уже голі.
І всі Златоусти усе вже сказали торік.
Виходимо з моря своєї гіркої недолі.
Заходимо в повінь усіх Вавилонських рік.