У часи, коли роль мови всесвітнього спілкування закріпилася за англійською, володіння латиною перестало бути обов’язковим визначником високої освічености. У більшості європейських мов, однак, традиційно побутує набір слів чи крилатих фраз латинського походження, що належать до загальнозрозумілих принаймні в колах мовців із вищою освітою. Тим часом з-поміж усіх слов’янських мов польська пов’язана з латиною чи не найтісніше, що можна іноді простежити на побутовому рівні. Отже, на які латинські слова й вислови можемо натрапити на польських вулицях і в крамницях, офісах і в ЗМІ?
Латина: мова мертва, але вічно жива
Віддаючи належне ролі, яку латина відіграла в польській літературі в епохах середньовіччя, бароко й просвітництва, відомий мовознавець Зенон Клеменсевич назвав її «другою національною мовою» поляків. Ще в міжвоєнній Польщі латину викладали у двох із трьох типів гімназій, Гімназії поділялися на класичні, гуманітарні та математично-природничі а в епоху Польської Народної Республіки її вивчали в багатьох ліцеях, передовсім гуманітарного профілю.
Від 1 вересня 2023 року латина повернулася в польські початкові школи і ліцеї — учні можуть її вивчати за вибором як другу іноземну (якщо школа такий вибір уможливить).
Незалежно від того, чи вивчав носій польської мови латину, він може оздоблювати своє мовлення латиномовними вкрапленнями значно частіше, ніж, скажімо, носій української. Специфіка польського контексту полягає в тому, що латинське слово або вислів прозвучить не лише у ситуації, коли мовець має намір блиснути інтелектом — часто буває, що ці вислови належать до стандартного мовного корпусу, сприймаються мовцями як абсолютно зрозумілі, доступні широкому загалу й при цьому природні в розмовному контексті (щось як у випадку слова «казус» в українській мові, але в польській це трапляється набагато частіше).
А тепер увага, повернімося до попереднього речення: «специфіка», «контекст», «ситуація», «інтелект», «стандартизований», «корпус», «абсолютний» — авжеж, ці слова прийшли до нас із латини. Ми часто й не усвідомлюємо, наскільки закорінене в латині наше щоденне мовлення (тим більше нашпиговане латинізмами, перетягнутими останнім часом з англійської, на зразок «локація» чи «промоція»), а однак тягатися з польською в цьому аспекті українській зась. Ну, бо порівняймо: «втручання» — ingerencja, «присвята» — dedykacja, «велич» — majestat, «ускладнення» — komplikacja, «стан» — kondycja, «споживання» — konsumpcja, «спостереження» — obserwacja тощо.
Латинські слова й вислови нерідко можна почути в побутовій ситуації, з уст школяра чи студента, зустріти в дописі у соцмережі.
Ось низка прикладів: у випадку, коли в українському висловлюванні ми зустрінемо прислівник «фактично» або навіть неформальніший зворот «по факту», польський мовець може вжити вислів de facto, не обмежений, як в українській, до юридичного контексту. Замість «варто зазначити» або «до речі» часто зустрінемо notabene, замість «новизна, щось нове» — novum, замість «суть справи» — meritum, замість «дуже багато» — multum тощо. Нотабене, замість «тощо» часто можемо зустріти відповідник etcetera, а замість «навпаки» — vice versa. А якщо повернутися до слова meritum — поляки люблять послуговуватися похідним від нього прикметником merytoryczny зі значенням ‘посутній’, ‘змістовний’, ‘такий, що стосується змісту проблеми’.
В українській мові ми теж часто звертаємося до латинізмів, у частині з яких морфологічна будова залишилася без змін. У політичному контексті ми стикаємося з термінами «кворум» і «референдум», у науковому дискурсі вигулькують «колоквіум» і «компендіум», поняття «форум» у останні десятиліття почало більше асоціюватися з місцями гарячих інтернет-дискусій, нарешті в цілком побутовому контексті зустрічається «акваріум». Усі ці слова в польській мові звучать абсолютно так само, ба більше: в набагато ширшому корпусі схожих слів у польській мові збереглося оригінальне латинське закінчення середнього роду -um — часто це стосується назв закладів, установ, об’єктів: centrum (центр), muzeum (музей), mauzoleum (мавзолей), hospicjum (госпіс).
Що важливо, зберігаючи латинський суфікс, ці слова зберігають і середній граматичний рід, а отже, й особливості словозміни (приміром, закінчення -a для утворення форми множини: відповідно, centra, muzea, mauzolea, hospicja), що може збивати з пантелику тих, хто починає вивчати польську.
«Учітесь, читайте…»
До речі, про навчання. Природно, що у сфері освіти слів із латинським родоводом досить багато — узяти хоча б назви абсолютної більшости типів навчальних закладів, від школи почавши й університетом закінчуючи (до речі, у польській мові як відповідник самого поняття «освіта» функціонує латинізм edukacja). А отже, у версії з оригінальним латинським закінченням відзначимо слова gimnazjum (гімназія), liceum (ліцей), seminarium (семінар), stypendium (стипендія), laboratorium (лабораторія) тощо. У шкільному контексті досить уживаною реалією є repetytorium — тип посібника, де вміщено весь необхідний матеріал для повторення даного предмета. Якщо школяр не встигає з опрацюванням матеріалу в школі, наприклад не може запам’ятати правил (reguła) відмінювання іменників (deklinacja) чи дієслів (koniugacja), то мусить брати додаткові приватні уроки, тобто korepetycje (для порядку слід зазначити, що останній латинізм потрапив до польської через німецьку). А якщо навпаки, він є в навчанні одним із перших, то його так і назвуть: prymus (від primus — перший).
Учня, який закінчив школу й був допущений до випускних іспитів, можна назвати словом abiturient — а отже, значення трохи інше, від того, що прижилося в українській мові. Склавши випускні іспити (matura), він отримує статус випускника (absolwent). І якщо його тяга до знань не вичерпалася, у його житті, як правило розпочинається період навчання у вищій школі, одним словом — studia. Новоспечений студент або студентка отримує студентський квиток (legitymacja), а часто також «путівник» (vademecum), який допомагає зорієнтуватися у функціонуванні конкретного закладу освіти, зокрема в тому, як записатися на конкретні курси, про кожен з яких інформує детальний опис, тобто sylabus (поняття, яке, зрештою, набуло поширення вже і в українській вищій школі).
Більшість латинізмів з академічного контексту (rektor, dziekan, profesor, asystent, katedra, instytut тощо) є впізнаваними й не вимагають особливого коментаря. Звернімо увагу на деякі нюанси. Наприклад, kolokwium приблизно відповідає українському колоквіуму, але на практиці часто вживається студентами як назва письмової контрольної роботи чи навіть письмового тесту — всупереч дослівному значенню латинського colloquium, яке означає ‘розмова’. Якщо вже на те пішло, існують також більші значеннєві зсуви: так, indeks у контексті вищої школи є відповідником залікової книжки, а akademik — розмовною назвою студентського гуртожитку, розташованого зазвичай у студмістечку, називаного словом kampus (звісно, akademik може означати також члена академії, але й ширше, особливо раніше — слухача вищої школи, студента). Відвідуваність занять студентами та учнями у школі позначається словом frekwencja, спольщеною версією латинського frequentia, яке може позначати також наплив, присутність глядачів на якійсь події, або явку виборців.
Якщо вже мова про урочисті події, саме час згадати про інавгурацію. В українському контексті ця урочистість асоціюється з приведенням до присяги новообраного глави держави, натомість у польській inauguracja — це й урочисте відкриття установи, і щорічна inauguracja roku akademickiego, яка розпочинає навчальний рік у закладах вищої освіти (зазвичай усередині жовтня, через пару тижнів після початку лекцій). Пригадую собі трепет, із яким майже чверть століття тому на такій інавгурації вперше почув із трибуни схожі на середньовічні закляття слова Magnificencjo, Ekscelencjo! — звичаєво прийняті шанобливі звертання відповідно до ректора університету та єпископа.
Ще кілька прикладів ad hoc (або ж експромтом)
Чимось природним є дещо ритуальні латинізми в контексті академічних виступів на конференціях, семінарах чи симпозіумах, але не є вони чужими й для світу політики чи бізнесу. Наприклад, під час політичних дискусій, наприклад, у парламенті, дуже часто можна почути прохання виступити ad vocem (дослівно: до голосу) — тобто з зауваженням, коментарем, спростуванням попереднього виступу.
А якось мені трапилося (присягаюся, ситуація правдива!) бути присутнім на бізнесовому заході, де ведучий, представляючи організаторів, виголосив (у перекладі): «І нарешті пан X, modus vivendi нашої події». Це висловлювання викликало посмішку на обличчях декого з присутніх, які здогадалися, що на місці фрази, яка в перекладі означає «спосіб (спів)існування», мало би прозвучати spiritus movens — рушійний дух. До речі, spirytus — спирт — це ще одне слово, яке функціонує в побутовій польській мові у своїй майже оригінальній, нерозбавленій формі.
Звісно ж, рясніє латинізмами польський релігійний дискурс. Порівняймо з українськими відповідниками: komunia — причастя, ministrant — прислужник, konsekracja — освячення, sakrament — таїнство. Зрештою, меса в Польщі аж до 1969 року служилася латиною. Сама назва богослужіння якраз у польській мові дещо змінилася: з missa перетворилося на msza.
Так само природно прижилися латинські слова й звороти в медичних чи правничих професіях. У медичному контексті моїм улюбленим є cito (від cito — ‘швидко’) — вислів, що пишеться на рецептах чи направленнях до лікаря-спеціаліста. Тож na cito означає: швидко, негайно, невідкладно — і не тільки в медичному контексті, але й у побутовому, незалежно від того, чи говоримо про покладення плитки в лазничці, чи про приготування почастунку. Важливо лишень, щоб робота ця була виконана lege artis (дослівно: за правилами мистецтва), тобто з дотриманням усіх правил, технічно правильно. Якщо ж, наприклад, виконання якогось завдання оцінюється і порівнюється в конкурсах — нехай навіть це буде конкурс малюнків у початковій школі — і двоє чи троє учасників отримують однакову кількість балів, їх нагороджують ex aequo (на рівних).
З латинізмами «на ти»: контексти менш формальні
А ось іще низка прикладів, які можуть стосуватися цілком буденних, прозаїчних ситуацій. Подекуди ще можна почути досить архаїчне неформальне привітання serwus — зрештою, як і в середовищі старої галицької інтелігенції. Але вже kwadrans, що означає ‘чверть години’, який так само можна почути в Галичині, у польській зовсім не має архаїчного відтінку. Одним із найулюбленіших польськими споживачами слів є gratis, що як прислівник уживається в значенні ‘безкоштовно’, але може фігурувати також як іменник і означати безкоштовну річ, безкоштовний додаток до чогось. Досить книжним, але в жартівливому контексті вживаному також у розмовній мові, є слово lokum — приміщення, помешкання (наприклад, studenckie lokum — це місце в гуртожитку або орендована кімната).
Специфічною є ситуація службових частин мови латинського походження, які прижилися в польській мові. Більшість латинських прийменників чи сполучників є впізнаваними в усьому світі, зокрема як частини складних слів, але деякі з них у польській функціонують також самостійно. Одним із них є kontra (звернімо увагу на спольщення шляхом зміни початкової літери), що вживається як у значенні прийменника проти, але також як іменник у багатьох значеннях (зокрема: заперечення, контратака в командних видах спорту, контрудар у боксі). У схожій функції вживається прийменник versus ‘проти’, спопуляризований в англомовній масовій культурі завдяки коміксовим сюжетам на зразок Spiderman versus Venom — тож не дивуйтеся, коли почуєте його з уст семирічної дитини.
Латинський прийменник pro ‘за, для, замість, перед’ поширений у словосполуках pro forma — вираз, який означає, що щось робиться для збереження форми, зовнішньої видимости (в українській мові прижився тавтологічний зворот для проформи) чи pro bono — дослівно: для (загального) блага — себто безкоштовно. Надавати послуги pro bono може, наприклад, знаний адвокат у резонансній справі, де суспільні, політичні чи репутаційні аспекти є важливішими за фінансові. Прийменник per ‘через’ може вживатися в складі латинського звороту per se ‘сам собою’. Наприклад, як у фразі nie chodzi o pieniądze per se, tylko o zasadę — «йдеться не про гроші як такі, а про принципи». І ще одне застосування прийменника per: коли ми звертаємося до когось «на ви», польською це називається zwracać się per pan/pani, а якщо зблизимося й «тикаємо», це вже називається звертанням per ty.
До речі, про зближення. Якщо воно зайде занадто далеко, передовсім у контексті чоловічо-жіночих стосунків, і когось спіймають «на гарячому» — латиною це так дослівно і називається: in flagranti. У польській мові ця фраза не конче буде вжита у книжному, урочистому контексті — часто в жартівливому. Якщо вже мова зайшла про жартівливе слововживання, можна згадати про цілу низку псевдолатинізмів — іменників, які структурою наслідують латинські саме з комічною метою: garbus — горбань, sługus — служка, попихач, chytrus — хитрун, dzikus — дикун, zgrywus — жартун, ździrus — живоїд).
А якщо облишити жарти, справді бачимо, наскільки польська мова «підшита» латиною.
Редакторка Наталя Ткачик
