Аркадіюш Лєґєць. Джерело: PISMЄвген Приходько: Що зараз відбувається в Казахстані і як називати ці події — революція , держпереворот, громадянська війна?
Аркадіюш Лєґєць: Це безпрецедентні в історії Казахстану протести. Зараз казахстанський режим успішно їх придушує і станом на цей момент Інтерв’ю записувалося 7 січня 2022 року о 16:00. тільки в Алмати , найбільшому місті країни, тривають вуличні бої. Акції йдуть на спад, проте їхні наслідки ще дуже довго будуть відчутні — я говорю і про суспільні настрої , і про позицію Казахстану в регіоні, і про його відносини з Росією, і загалом про імідж країни у світі. До цього часу Казахстан зберігав образ авторитарного режиму з людським обличчям. А зараз це країна, в якій проти протестувальників застосовується бойова зброя і військова техніка.
ЄП: Чому ми не бачимо рішучої реакції Заходу?
АЛ: Я анітрохи не здивований. Захід уже давно не сприймає Центральну Азію як регіон , який в інтересах його закордонної політики. Погляньмо на все крізь призму Європейського Союзу: Брюссель дивиться на цей регіон без будь-яких ідей , без конкретних концепцій, як посилити там свої інтереси. На жаль, ЄС був пасивний і під час інших подій у регіоні — революції в Киргизстані, протестів у Афганістані й Таджикистані. Європейський Союз залишив цей регіон, можливо, лідери європейських держав дійшли висновку, що є пріоритетніші для них регіони, де більше можливостей чогось досягти. Така позиція не дає можливості ні впливати на ситуацію, ні бути там серйозно сприйнятим. Потрібно також враховувати, що там активно присутні інші гравці, як-от Росія, Китай і Туреччина. На відміну від ЄС у них є і мілітарні, і економічні інструменти впливу на держави регіону.
ЄП: А як має реагувати польська дипломатія?
АЛ: Із польської перспективи важливо зберегти нейтральну позицію , і така позиція якраз і простежується в заяві міністра закордонних справ Збіґнєва Рау.
Як голова ОБСЄ я уважно стежу за останніми подіями в Казахстані. Насильство ніколи не було правильною відповіддю на поточні проблеми. Я закликаю до деескалації ситуації та початку діалогу при повному дотриманні зобов’язань ОБСЄ.
Так , слова міністра не були гучними, але цей той підхід, який не перекриває нам шлях до переговорів і подальших контактів із Казахстаном, Росією та іншими державами, які дивляться на це все з іншої перспективи. Це важливо, враховуючи, що з січня цього року Польща головує в ОБСЄ. У такий момент кожна країна отримує можливість більш широко впливати на ті чи інші процеси й завершувати їх на позитивній ноті. Крім можливостей, є ще й виклики. Рішення в ОБСЄ ухвалюються на основі консенсусу, тобто найгіршому можливому принципу для кожної держави, яка головує в такого роду організаціях. Щоб ухвалити рішення, потрібна згода всіх учасників. Враховуючи, що серед членів ОБСЄ є Казахстан та інші країни, які залучені в події, буде дуже складно чогось досягти.
ЄП: Складається враження , що в рамках ОБСЄ неможливо бодай якось вплинути на кризу.
АЛ: До того часу , як Польща і Казахстан є членами ОБСЄ, потрібно намагатися впливати на події в Казахстані, щоб там дотримувалися прав людини і ситуація не впливала негативно на інші країни регіону й на саму Польщу. При цьому потрібно розуміти, що поле маневру й інструменти в ОБСЄ дуже обмежені.
ЄП: Чи сьогодні існують бодай якісь інструменти , які б дозволили впливати на країни, що порушують принципи організації?
АЛ: ОБСЄ сьогодні не така сильна , як у 90-ті. Беручи до уваги згаданий раніше принцип консенсусу, ця структура не в змозі розв’язувати такі критичні питання. Так, у неї є певні ноу-хау та інструменти, які можуть посприяти стабілізації, але для цього потрібна політична воля, що виходить далеко за межі діяльності ОБСЄ.
ЄП: Як можна схарактеризувати відносини Польщі з Казахстаном до подій останній днів?
АЛ: Як відносно хороші відносини. Були контакти як на президентському , так і на міністерському рівнях. Польща завжди сприймала Казахстан як найважливішу країну Центральної Азії. З жодною іншою країною регіону в нас не було таких інтенсивних відносин. На міжнародній арені ми ефективно співпрацювали в Раді ООН із прав людини. Казахстан показав себе як дуже конструктивного партнера.
З часів депортації поляків до Сибіру на території країни також живе польська меншина , яка почувала себе в Казахстані добре і безпечно, попри важкі умови життя в тій частині світу. Це теж слугувало приводом для інтенсифікації наших відносин.
ЄП: А економічно?
АЛ: Політичні контакти не відбиваються на економічних взаєминах , проте це передусім пов’язано з бар’єрами внутрішнього казахстанського ринку. Наш обмін товарами не можна назвати інтенсивним, ми експортуємо туди переважно продукцію легкої промисловості. Те, що відбувається останніми днями, несуттєво вплине на нашу економіку. Польща — частина глобального ринку, тому якщо через події в Казахстані вже зросли ціни на уран або якщо надалі здорожчає енергетична сировина, ми це відчуємо в легкій формі.
ЄП: Як ви оцінюєте рішення країн-членів ОДКБ Організація договору про колективну безпеку (Ташкентський договір), до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан. втрутитися у внутрішню ситуацію Казахстану? Які можуть бути наслідки цього рішення?
АЛ: З організаційної перспективи — це не втручання в справи Казахстану. З формальної точки зору було звернення президента Казахстану до ОДКБ , яка своєю чергою після консультацій ухвалила рішення надати допомогу казахстанській владі. Де-юре — це не інтервенція, але з більш реалістичної перспективи це можна так назвати. Казахстанській владі була потрібна додаткова легітимність іззовні в ситуації не тільки внутрішньої кризи, а й складних відносин в еліті — між Токаєвим і Назарбаєвим. Підтримавши Токаєва, Росія почала посилювати свої позиції в регіоні, а Казахстан у результаті може стати ще більш підпорядкований Кремлю.
Переклала Наталя Ткачик
