Хто вкрав кишку, або Як поляки та українці в Америці польку заграли

Нині важко сказати, коли саме на американському континентів вперше зазвучала полька. Відомо лише, що цей музично-танцювальний жанр перетнув Атлантику в середині ХІХ століття разом з емігрантами зі Східної Європи й з часом укорінився в Північній Америці.

Століття по тому, під час Другої світової війни та відразу після її завершення, до США й Канади прибула нова хвиля емігрантів зі Східної Європи. Спершу вони шукали тут прихистку від нацистського режиму, згодом — від прокомуністичних урядів країн, що опинилися в зоні впливу СРСР. Тож полька в Америці швидко здобувала нову аудиторію, а до її запальних мелодій невдовзі з’явилися тексти англійською мовою. 

Серед тих, хто просував цей жанр у США, насамперед варто згадати польського емігранта Вальтера Солєка (або ж просто — Вальта). Він був автором і виконавцем пісень «Pierogi Polka» («Вареники полька»), «Green Parrot» («Зелений папуга»), «They’re Always In The Way» («Вони завжди заважають») тощо. Та чи не найбільшу популярність здобула його запальна полька з дещо дивною назвою «Who Stole The Keeshka?» («Хто вкрав кишку?»).

Що ж таке кишка? На теренах Польщі й у західних областях України так називають кров’янку (або теж домашню ковбасу, начинену картопляною масою). Зрештою, ця назва побутувала і в інших регіонах України, зокрема на Черкащині. 

У простій і веселій пісеньці Вальтера Солєка йдеться про те, що хтось поцупив із м’ясної крамниці кишку. А це велика біда: продавець у розпачі ладен викликати поліцію й навіть пропонує невідомому крадієві натомість забрати шинку чи ковбаси — аби лише повернув кишку.

Цю пісню Вальтер Солєк написав у співавторстві з іншим композитором, — також польським емігрантом Уолтом Даном, відомим за псевдонімами Владислав Дан, В. Данілов і просто Дан. У Польщі до Другої світової війни Владислав Даніловський (саме так звучать його повні ім’я та прізвище) був відомим композитором та виконавцем. Його пісні співали зіркові артисти кабаре й кіно — Мєчислав Фоґґ, Зоф’я Терне, Адам Астон, Адольф Димша та інші. А в основу його пісень часто лягали вірші відомих поетів — Юліана Тувіма, Конрада Тома, Мар’яна Гемара, Еммануеля Шлєхтера, Людвіка Старського. Та й сам Даніловський нерідко писав слова до власних пісень.

А ще він заснував і був учасником популярного ансамблю «Хор Дана», який до війни успішно гастролював у США. Окрім того, Владислав Даніловський поєднував творчість із дипломатичною кар’єрою: у різний час працював у Міністерстві закордонних справ й Посольстві Польщі в Парижі й водночас обіймав посаду голови департаменту популярної музики на Польському Радіо. 

Ансамбль «Хор Дана», 1935. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

Він також писав музику для кіно, зокрема для стрічок уродженця Ковеля Міхала Вашинського, чи не найкасовішого режисера довоєнної Польщі. Композиції Дана звучать у таких фільмах Вашинського, як «Додек на фронті» (1936, у співавторстві з композитором Генриком Варсом»), «Сто метрів любові» (1932), «Прокуратор Алісія Горн» (1933), «Вацусь» (1935). Крім того, його музика й пісні лунають у першій екранізації совєтського роману Ільфа та Пєтрова «12 стільців» (1933). Його Міхал Вашинським фільмував у співпраці з чеським режисером Мартіном Фрічем. 

Для чесько-польських «12 стільців» Даніловський створив музичну композицію, до якої згодом Мар’ян Гемар написав слова. Так з’явився хіт «Може, колись іншим разом». У пісні йдеться про фінансові труднощі через необхідність сплачувати податки, однак водночас звучить упевненість, що рано чи пізно борги вдасться віддати.

Легка мелодія припала до смаку й у СРСР — але, звісно, з російським текстом й зовсім іншим сюжетом. У совєтській версії йшлося про невдаху: букет, який той приготував для коханої, з’їла корова. Пісню виконував улюбленець публіки Лєонід Утьосов. Ім’я справжнього композитора воліли не згадувати, а саму пісню назвали «Му-му». 

Та повернемося до історії про вкрадену кров’янку. Пісню «Хто вкрав кишку?» вперше 1963 року виконав Френкі Янковіч, співак словенського походження й легендарний американський виконавець польок, однак не менш популярним став запис гурту «The Matys Brothers».

Четверо братів Метисів — Уолт, Джон, Еміль та Джин — народилися неподалік Філадельфії, у Честері, одному з найстаріших містечок штату Пенсільванія. Про про їхніх батьків, українських емігрантів, відомо вкрай мало. Ймовірно, вони (або принаймні один із них) походили з заходу України й носили прізвище Матис, яке вже у США трансформувалося на місцевий лад у «Метис». 

 Уолт грав на акордеоні, Джон — на контрабасі та скрипці, Еміль — на саксофоні, а Джин — на ударних. Спершу вокалісткою виступала їхня сестра Віра. Представники старшого покоління української діаспори в США розповідали мені про успішний виступ «Братів Метисів» у відомій музичній телепрограмі American Bandstand. Англомовна Вікіпедія подає навіть точну дату — 27 серпня 1957 року. Проте на радіо та у чартах їхні пісні з’являлися вже на початку 1950-х — зокрема відома джазова композиція «Muskrat Ramble» («Запальний танець») та пісня у жанрі рокабілі «Rock Me Daddy» («Погойдай мене, татку»). Рокабілі — одна з ранніх форм рок-н-ролу, поширена серед білих виконавців, у якій поєднувались елементи ритм-енд-блюзу та кантрі-енд-вестерн. З’явилась у середині 50-х років XX століття у США.

Записи братів Метисів видавали різні компанії, зокрема відома тоді Decca. «The Matys Brothers» виступали також із зірковим виконавцем Біллом Гейліним та його гуртом «Comets», крім того, він став співавтором успішного релізу Метисів «Crazy Street» («Шалена вулиця»).

У багатьох джерелах гурт «The Matys Brothers» називають рокабіллі бендом, хоча брати нерідко записували й виконували також традиційні народні танцювальні мелодії — щоправда, в новому, на ті часи сучасному аранжуванні. 

У співпраці зі ще одним музикантом та продюсером українського походження Майком Купніцьким з Канади брати Метиси випустили композиції «Kolomeyka» («Коломийка»), «Portki» («Штани»), «Rummy Polka» («П’яна полька»). Остання зустрічається теж під назвою «Piyaku», що в українській чи польській транскрипції відчитується як «Пияки». У записі ми чуємо, зокрема, польські та українські слова — напевно завдяки батькам брати Метиси добре знали польську. Крім того, полька — традиційний жанр танцювальної музики, як для поляків, так і для українців.

На жаль, у роки американської популярності про братів Метисів в Україні майже не знали. Частково це пояснюється тим, що колектив з’явився на американській сцені у 1950-х, коли саме починався період протистояння між СРСР і Заходом. Для совєтських громадян це означало, зокрема, замикання так званої залізної завіси, крізь яку інформація відтоді доходила вибірково і з великим запізненням. 

Платівки гурту «The Matys Brothers», на жаль, майже не мали шансів потрапити в Україну й, імовірно, були відомі тут хіба що вузькому колу затятих меломанів. 

1959 року совєтський лідер Нікіта Хрущова відвідав США, й стосунки між двома політичними системами наче трохи пом’якшилися. Однак ненадовго — почалася Карибська криза, яка ледь не призвела до нової світової війни. У совєтських магазинах тоді вже вільно продавалися радіоприймачі, завдяки яким можна було слухати західні радіостанції; на прилавках поступово з’явилися й магнітофони. Та музична мода вже змінилася: почалася епоха «The Beatles », і музика багатьох гуртів, які передували «бітломанії», — зокрема рокабілі, — фактично оминула наші терени.

Схоже, у 1970-х «The Matys Brothers» із рокабілі-бенда повністю трансформувалися у полька-бенд. Тоді ж вони випустили велику платівку «Dance at the Matys Brothers Polka Party» («Танцюємо на полька-вечірці Братів Метис»). Оселившись у містечку Елко в Неваді, брати багато виступали і навіть мали власне шоу в одному із залів Лас-Веґаса. Окрім музики, брати виконували й розмовні гумористичні номери, тому в деяких англомовних публікаціях Метисів згадують не тільки як музикантів, а й як коміків. На мапі міста Елко можна знайти провулок Метис — ймовірно, там мешкають нащадки братів. Чи не про цей провулок ідеться у їхній пісні «Crazy Street»? До речі, її часто включають до збірок класики рокабіллі.

Під розміщеним на ютубі записом пісні 1952 року «Baby Ain’t cha satisfied» («Мала, хіба ти не задоволена?») є коментар, у якому зазначено, що Джин помер 12 жовтня 1993 року, а Еміль пішов у засвіти 5 травня 2008-го.

Кар’єра Вальтера Солєка була довгою: він упродовж багатьох років популяризував польку у США та співпрацював із провідними компаніями звукозапису. 1974 року його ім’я внесли до Зали слави Міжнародної асоціації польки. Солєк помер 2005-го у віці 94 років.

У США Владислав Даніловський заснував власну звукозаписну компанію DANA, продовжував писати музику й випускати записи (не лише польки), а також залишив по собі книгу спогадів «Ой, дана, дана…». Він помер 2000-го, проживши 96 років.

Владислав Даніловський. Джерело: Національний цифровий архів Польщі

На смерть композитора The New York Times опублікував статтю, в якій Джиммі Стьорр, 18-разовий лауреат «Греммі» за найкращий альбом польки та володар титулу «Король польки», так оцінив роль Волта Дана (Владіслава Даніловського) у популяризації польки в Північній Америці: «Він започаткував те, що сьогодні відоме як музика-полька». 

Редакторка Наталя Ткачик