Пан Cogito читає газету

На першій сторінці
повідомлення про вбивство 120 солдатів

війна тривала довго
можна призвичаїтися

поруч звістка
про сенсаційний злочин
з портретом убивці

око Пана Cogito
байдуже просувається
по військовій гекатомбі
щоб із насолодою поринути
в опис буденних жахіть

наводиться детальний
опис вбивства
положення тіл
та інші подробиці

120 полеглих
даремно шукати на мапі
занадто велика відстань
вкриває їх наче джунглі

вони німі для уяви
їх занадто багато
цифра нуль укінці
перетворює їх на абстракцію

тема для роздумів:
арифметика співчуття

Буденність душі

зранку миші бігають
по голові
на підлозі голови
клаптики розмов
відходи поеми
входить
муза-покоївка
у блакитному
фартуху
замітає

до мого пана
приходять найкращі гості
зокрема Геракліт з Ефесу
або пророк Ісая

сьогодні ніхто не телефонує

пан ходить роздратований
говорить сам до себе
розриває папір безневинний

увечері зникає у невідомому напрямку
муза знімає блакитний фартух
спирається ліктем на підвіконня
витягає шию
чекає
на свого жандарма
з рудими вусами

Секвоя

готичні вежі хвої у долині потоку
неподалік Моунт Тамалпаїс де зранку й увечері
густий туман як океану гнів й наснага

у цьому заповіднику гігантів показують розріз дерева
мідний пень заходу

з незмінно регулярними шарами ніби кола на воді
і хтось підступний вписав дати людської історії
дюйм від центру пня пожежа в далекому Римі епохи Нерона
посередині битва при Гастінгсі нічна вилазка дракарів
переполох англосаксів смерть нещасного Гарольда
розказана циркулем
і врешті біля узбережжя кори висадка союзників у Нормандії

Тацит цього дерева був геометром не знав прикметників
не знав синтаксису що виражає жах не знав жодного слова
тож рахував додавав роки і століття ніби хотів сказати
що не існує нічого
крім народження і смерті нічого тільки народження і смерть
а всередині кривава м’якоть секвої

Калігула

Читаючи старі хроніки , поеми та порівняльні життєписи Пан Cogito
іноді відчуває фізичну присутність давно померлих людей.

Калігула:

серед усіх громадян Риму
я любив лише одного
Інцитата — коня

коли він увійшов до сенату
бездоганна тога його шерсті
цнотливо сяяла серед обшитих пурпуром боягузливих убивць

Інцитат мав багато чеснот
завжди мовчав
стоїчний характер
гадаю що вночі у стайні він читав філософів

я його так сильно любив що одного разу вирішив розіп’ясти
але цьому чинила опір його шляхетна анатомія

байдуже прийняв титул консула
чудово виконував владу
тобто не виконував її взагалі

не вдалося намовити його до тривалих любовних зв’язків
з моєю любою дружиною Цезонією
ось чому на жаль не виникла лінія імператорів-кентаврів

тож Рим загинув
я вирішив його проголосити богом
але за дев’ять днів перед лютневими календами
Херея Корнелій Сабін та інші дурні завадили цим благим намірам

він спокійно прийняв звістку про мою смерть

його вигнали із палацу і засудили на вигнання
гідно переніс цей удар

помер бездітним
його заколов безсердечний м’ясник родом з місцевості Анціо

про посмертну долю його м’яса
Тацит мовчить

Пан Сogito про поставу в повний зріст

I

в Утиці
громадяни
не хочуть захищатися

у місті спалахнула епідемія
інстинкту самозбереження

святиню свободи
замінили на блошиний ринок

у сенаті обговорюють те
як не бути сенатом

громадяни
не хочуть захищатися
відвідують прискорені курси
колінопреклоніння

вони пасивно чекають на ворога
улесливі пишуть промови
ховають золото в землю
шиють нові штандарти
невинно білі
дітей вчать брехати

відчинили брами
через які тепер входить колона піску

а решта як завжди
торгівля і злягання

ІІ

пан Сogito
хотів би бути
на висоті становища
це значить
поглянути долі
прямо у вічі

як Катон Молодший
дивись Порівняльні життєписи

проте у нього немає
меча
і нагоди
щоб вислати родину за море

тому чекає як й інші
ходить по безсонній кімнаті

всупереч радам стоїків
хотів би мати тіло з діаманта
і крила

бачить крізь вікно
як сонце Республіки
сідає на захід

залишилося йому небагато
хіба що
вибір позиції

у якій хотів би померти
вибір жесту
вибір останнього слова

тому не лягає
у ліжко
щоб уникнути
задушення уві сні

він хотів би до кінця
бути на висоті становища

доля дивиться йому в очі
у місце де була
його голова

Пан Cogito і перлина

Іноді згадує Пан Cogito , не без хвилювання, свій юнацький марш до досконалості, ті ювенальні per aspera ad astra. Так от , сталося одного разу, що, коли він поспішав на лекції, у його черевик потрапив маленький камінчик. Він злісно розмістився між живим тілом і шкарпеткою. Розум наказував позбутися чужинця, але принцип amor fati — навпаки , терпіти його. Він обрав друге, героїчне рішення.

Спочатку це виглядало нестрашно , просто докучало — не більше, але за якийсь час у полі свідомості з’явилася п’ята, якраз тоді, коли юний Cogito мозольно хапався за думку професора, що розвивав тему ідей у Платона. П’ята росла, набрякала, пульсувала, із блідо-рожевої перетворювалася на багряну, як захід сонця, витісняючи з голови не тільки ідею Платона, а й усі інші ідеї.

Увечері перед сном він висипав зі шкарпетки чужорідне тіло. Це було маленьке , холодне, жовте зернятко піску. П’ята, навпаки, була великою, гарячою і темною від болю.

Вірші друкуються за виданням: Збіґнєв Герберт. Пан Cogito / переклад з польської Валерія Бутевича. — Тернопіль: Крок , 2019.

Редакція висловлює вдячність видавництву Крок за можливість публікації