Ninenty nine. Blues for Maydan

Бракує одного до сотні. Лютий. Знов зчищаю іній
з капоту автівки , скрадаюсь між патрулями, вдаю
спокій, суспільний лад і порядок. Люди відвіку лижуть
чоботи самодержця — та не я, й ніхто з мого кола. Цей ритм —
як від завислого у повітрі морозяного стовпа, коли
запитуєш в них, чи мають що їсти, чи ніч пройшла спокійно. Бракує
одного до сотні, а кордон із Тибетом пролягає ось поруч
по Дону й Дніпру. Цей дим, цей ритм, палаючі шини
коли зчищаю іній з капоту автівки. Кажуть, усе ще
бракує одного i все ще — дев’яносто і дев’ять.
Я прокрадаюсь каналами, вибираюсь крізь люк у центрі
великого міста. Мороз. Тулюсь лицем до щита
фанерного i чую постріли — зблизька.
В мене.

Saving Private Prayer

Коли я ще був дитиною
молився за мир у світі.

А сьогодні молюсь тільки за те
щоб у шоломі який я перепаковую

ніхто не загинув.

***

3.09.2014 юродивий філософ Зенон Калужа за ранковою кавою перефразовує вірш Войцєха Бороса 20-літньої давності , який раптом йому видається надзвичайно актуальним

Армія «Донбас» розбита
ніхто не захищав моїх Донецька Луганська
рідної Миронівки.
Ех
в бабусі Кароліни по татовій лінії
в графі «місце народження» — СРСР.
Всього лиш штришок біографії та може загарбники
дозволять мені вступити в партію «Єдина Росія»
й надалі бути гуртівником
торгувати телеантенами. Та й тепер це простіше
бо телебачення буде одне
як і Росія.

Ватник й ватні штани куплю на базарі
у жовтні нас приєднають до Росії
тому я підкручую на повну «Калашникова»
Бреговича коли голюся перед дзеркалом
щоб менше нагадувати сербського партизана
чи іншого сепаратиста.
Я хочу виглядати як Він —
Гладколиций.

Іще раз вмиваю руки.
У світлі сходу
в профіль схожий
на Пилата.

Гімн 2022

Щоранку перевіряю , чи живі
Ярина, Віта, Олаф, Борис

Віта пише , що все спокійно, першого дня
три вибухи, але потім спокійно

Борис висилає великий палець угору ,
пише, що незручно
на задньому сидінні
з еркаемом дулом донизу,

Олаф пише , що потрібна
машина, чотири на чотири
на швидку

щоранку перевіряю

чи ми іще
не померли
поки вони
живі

* * *

У велику п’ятницю , 15 квітня 2022 року, юродивий філософ Зенон Калужа пише листа в трьох частинах, ніби пасхальне тридення, до o.Ґжеґожа Крамера, а потім раптом розуміє, що так нічого і не написав, і дивиться на чистий аркуш.

I
і зустрів я людей , які говорили:
я бачив господа але несхожого
на себе — то був шестирічний хлопчик
звали його Владик Танюк
він приходив який уже день
на могилу мами Ірини
яка померла
містечка Бучі
під російською окупацією
він приніс їй
консерву сік у пакеті
щоб вона більше ніколи
не була голодна

II
і зустрів я людей які говорили:
ми бачили господа але не схожого
на себе — він виглядав як жінка
зґвалтована російськими солдатами
дівчина дівчинка жінка
її ноги були закривавлені руки
міцно стиснуті між ногами
та кров все одно текла
а вона кричала голосно
той хто в неї засадив розірвав
хто в ній був і бив
після всього
підрізав горло
на очах її дитини
але папа все одно не чув
бо папа не вживає таких
поганих слів
як
росія

III
і чув я таких що казали
ми зустріли господа в Маріуполі
але й він був несхожий на себе
вони казали що коли відкривається люк
мобільного крематорію — такого як у
російських військових — там нічого немає
першої миті гарячий подмух
з порожньої камери
жменька попелу
хоч би тобі камінь цвях
обручка дитячий капчик

Переклала Наталя Ткачик