Ninenty nine. Blues for Maydan

Бракує одного до сотні. Лютий. Знов зчищаю іній
з капоту автівки, скрадаюсь між патрулями, вдаю
спокій, суспільний лад і порядок. Люди відвіку лижуть
чоботи самодержця — та не я, й ніхто з мого кола. Цей ритм —
як від завислого у повітрі морозяного стовпа, коли
запитуєш в них, чи мають що їсти, чи ніч пройшла спокійно. Бракує
одного до сотні, а кордон із Тибетом пролягає ось поруч
по Дону й Дніпру. Цей дим, цей ритм, палаючі шини
коли зчищаю іній з капоту автівки. Кажуть, усе ще
бракує одного i все ще — дев’яносто і дев’ять.
Я прокрадаюсь каналами, вибираюсь крізь люк у центрі
великого міста. Мороз. Тулюсь лицем до щита
фанерного i чую постріли — зблизька.
В мене.

Saving Private Prayer

Коли я ще був дитиною
молився за мир у світі.

А сьогодні молюсь тільки за те
щоб у шоломі який я перепаковую

ніхто не загинув.

***

3.09.2014 юродивий філософ Зенон Калужа за ранковою кавою перефразовує вірш Войцєха Бороса 20-літньої давності, який раптом йому видається надзвичайно актуальним

Армія «Донбас» розбита
ніхто не захищав моїх Донецька Луганська
рідної Миронівки.
Ех
в бабусі Кароліни по татовій лінії
в графі «місце народження» — СРСР.
Всього лиш штришок біографії та може загарбники
дозволять мені вступити в партію «Єдина Росія»
й надалі бути гуртівником
торгувати телеантенами. Та й тепер це простіше
бо телебачення буде одне
як і Росія.

Ватник й ватні штани куплю на базарі
у жовтні нас приєднають до Росії
тому я підкручую на повну «Калашникова»
Бреговича коли голюся перед дзеркалом
щоб менше нагадувати сербського партизана
чи іншого сепаратиста.
Я хочу виглядати як Він —
Гладколиций.

Іще раз вмиваю руки.
У світлі сходу
в профіль схожий
на Пилата.

Гімн 2022

Щоранку перевіряю, чи живі
Ярина, Віта, Олаф, Борис

Віта пише, що все спокійно, першого дня
три вибухи, але потім спокійно

Борис висилає великий палець угору,
пише, що незручно
на задньому сидінні
з еркаемом дулом донизу,

Олаф пише, що потрібна
машина, чотири на чотири
на швидку

щоранку перевіряю

чи ми іще
не померли
поки вони
живі

* * *

У велику п’ятницю, 15 квітня 2022 року, юродивий філософ Зенон Калужа пише листа в трьох частинах, ніби пасхальне тридення, до o.Ґжеґожа Крамера, а потім раптом розуміє, що так нічого і не написав, і дивиться на чистий аркуш.

I
і зустрів я людей, які говорили:
я бачив господа але несхожого
на себе — то був шестирічний хлопчик
звали його Владик Танюк
він приходив який уже день
на могилу мами Ірини
яка померла
містечка Бучі
під російською окупацією
він приніс їй
консерву сік у пакеті
щоб вона більше ніколи
не була голодна

II
і зустрів я людей які говорили:
ми бачили господа але не схожого
на себе — він виглядав як жінка
зґвалтована російськими солдатами
дівчина дівчинка жінка
її ноги були закривавлені руки
міцно стиснуті між ногами
та кров все одно текла
а вона кричала голосно
той хто в неї засадив розірвав
хто в ній був і бив
після всього
підрізав горло
на очах її дитини
але папа все одно не чув
бо папа не вживає таких
поганих слів
як
росія

III
і чув я таких що казали
ми зустріли господа в Маріуполі
але й він був несхожий на себе
вони казали що коли відкривається люк
мобільного крематорію — такого як у
російських військових — там нічого немає
першої миті гарячий подмух
з порожньої камери
жменька попелу
хоч би тобі камінь цвях
обручка дитячий капчик

Переклала Наталя Ткачик