Марцін Маковський: Думаєш, вдасться зібрати фінальну суму?
Славомір Сєраковський. Джерело: ФейсбукСлавомір Сєраковський: Думаю, так. Литовці, які першими зібрали кошти, попереджали мене, що другу половину зібрати важче, тож я переживаю, чи ми й надалі будемо такі мобілізовані. Та ще й у період відпусток та шаленої інфляції, коли ми збираємо гроші на зброю. Ми обрали найскладніший час, проте саме тому наш збір має особливе значення: зараз українцям дуже важко зосереджувати увагу іноземних держав на війні. Нас понад 100 тисяч людей, що вже є своєрідною підтримкою українців. Незабаром нас буде більше, ніж солдатів професійної армії. Зрештою, солдати також перераховують гроші.
ММ: Повернімося до початку цієї історії. Ти, журналіст і політичний оглядач, раптом вирішив збирати кошти на зброю для українців. Що тебе спонукало?
СС: Я радше публіцист і громадський активіст, ніж журналіст. Але навіть якби я був журналістом, все одно б займався такими акціями, тому що Росія стріляє по журналістах, як по качках. Вона не дотримується жодних конвенцій. І якщо вона переможе Україну, то прийде й сюди так, як приходила впродовж останніх 300 років. Саме тому в Східній Європі так багато заангажованих видань та журналістів.
ММ: Заангажованих журналістів?
СС: Так. Чистоплюйство завжди було і залишається союзником Росії.
ММ: Що тебе надихнуло на цю акцію?
СС: Ця ідея в мене виникла, коли я летів до Стокгольму на наукову конференцію. Я прочитав у газеті, що турецька компанія Baykar відмовилася від 20 мільйонів доларів, які українці зібрали на закупівлю трьох безпілотників. Вона передала їх безкоштовно, а гроші передоручила витратити на соціальні потреби України. Так само компанія Baykar вчинила у випадку з литовською акцією. Тож я подумав собі…
ММ: …а ми що, гірші?
СС: Навіть ні. Я радше думав про інтереси України, а не про імідж Польщі. Ця фірма вже двічі передавала безпілотники безкоштовно, то, може, коли ми зберемо необхідну суму, вони зроблять так само? Тоді ми зможемо надати нашим сусідам де-факто 45 мільйонів злотих реальної допомоги. Це астрономічна сума, завдяки якій ми будемо не лише спостерігачами, але й реально візьмемо участь у захисті сусіда, на якого напали.
ММ: Окрім підтримки у публічному просторі, з’являються й сумніви. Критики вважають, що організація такої величезної соціальної мобілізації для одного безпілотника нічого в цій війні не змінить. Зате це покращить наше самопочуття. Одним словом — це ефектний, але порожній жест.
СС: Такі закиди знеохочують організовувати будь-яку акцію, адже на цілу армію чи танковий батальйон ніхто не назбирає. Я не бачу смислу в такій критиці: ні етичного, ні військового, ні логічного. А який безпілотник зможе змінити перебіг війни? 20-й, 21-й? Можливо, ним стане власне наш. Без сумніву, кожен «Байрактар» важливий. Якщо Міністерство оборони України та Верховна Рада публікують повідомлення на підтримку нашої акції, то, мабуть, це має сенс.
ММ: Символічний — без сумніву.
СС: Не тільки. Не забуваймо, що «Байрактар» рятує життя солдатів. Щоб ним управляти, не обов’язково перебувати на передовій, ризикувати собою. Навіть якщо ми не змінимо характеру цієї війни, ми можемо врятувати чиєсь життя. Усі вражаючі битви українців за Київ, Харків і нещодавнє звільнення острова Зміїний були переможні власне завдяки «Байрактарам». І затоплення крейсера «Москва»: саме цей безпілотник відвернув увагу систем захисту корабля, тож українці могли влучити в нього з берега.
ММ: На твою думку, це переконливо звучить для поляків? Думаєш, незважаючи на те, що ідеологічно ти нейтральна постать, більшість людей бачать ціль, на яку ти збираєш, а не політику?
СС: Я спеціально уникаю політичних коментарів. Ця акція не може обмежуватися лише лівими або ліберальними поглядами. Ми б усі перегризлися коштом українців. Тому я не демонструю своїх переконань. Так само роблять люди, які жертвують гроші. Я бачу в коментарях, що в акції беруть участь навіть ті, хто мене ненавидить. Повага їм за те, що вони можуть піднятися над своїми емоціями й думати тільки про допомогу Україні. Жертвують футбольні фанати, солдати, прихильники всіх партій, майже всі соціальні групи. Для мене це дуже важливо, тому я створив у межах цієї збірки скарбничку з назвою: «Сєраковський — ворог, але я даю кошти на Україну». Вона дуже популярна. Зрештою, я ж розумію, наскільки далеко зайшла політична поляризація в Польщі. Проте вона десь та й повинна зупинитися. Якщо росіяни нападуть на Польщу, то не дивитимуться, хто лівий, хто правий, хто голосував за «Право і справедливість», а хто за «Громадянську платформу» чи «Лівих». Prawo i Sprawiedliwość — керівна в Польщі консервативна партія; Platforma Obywatelska — опозиційна партія ліберального крила; Lewica — коаліційне об’єднання лівих партій і рухів.
ММ: Звучить гарно, але, можливо, ти просто піаришся на цьому «Байрактарі»?
СС: Раджу всім організувати збір понад 22 мільйонів злотих — для самореклами. У 99,99 % випадків ти радше виставиш себе повним ідіотом. Є набагато безпечніші способи попіаритися.
ММ: До речі, про безпеку — ти не боїшся, що коли досягнення мети збору коштів здаватиметься реальним, ти й сам можеш стати ціллю для росіян?
СС: Сподіваюся, зі мною нічого не станеться. Те, чого я боюся насправді, це чи вдасться нам зібрати кошти та реалізувати все так, щоби не розчарувати надій українців.
ММ: Українські ЗМІ стежать за цією історією?
СС: Майже з самого початку. З часом я зрозумів, що там цьому «Байрактару» надають зовсім іншого значення. В Україні панує страх і невпевненість, чи пам’ятає ще світ про їхню війну. Чи він не втомився від неї, чи йому не набридло. Для українців це набагато важливіше, ніж просто апарат із бомбами. Як тільки ми організували збір коштів, відгукнулося багато ЗМІ з Києва та регіонів. Телебачення, портали, газети. Вони розуміють, що ми таким чином нагадуємо про їхню боротьбу, мобілізуємо людей на їхню підтримку, даємо приклад іншим, і не тільки в Польщі. Для солдатів це дуже важливо. Тому ми отримуємо від них багато відгуків. А ще від дітей, вдів, біженців.
ММ: А може, це більше говорить не стільки про Польщу чи Україну, скільки про НАТО та Західну Європу? Якби підтримка була суттєвішою, то не потрібно було б скидатися на «Байрактар».
СС: Якщо говорити про цю різницю в підході до війни, то українці, безперечно, це бачать і говорять, що Польща та балтійські країни їх просто вражають неочікуваним масштабом солідарності. Насправді вони дивляться на нас трохи інакше, ніж на Західну Європу. Західноєвропейський підхід до російської агресії можна описати двома способами. Перший — Європа об’єдналася як ніколи досі, другий — але навіть такого об’єднання недостатньо, воно могло б бути серйознішим. Українці не зовсім розуміють, звідки на Заході така велика обережність і повага до Росії. Вони під Києвом розгромили так звану другу армію світу, а Німеччина та канцлер Олаф Шольц не можуть впоратися з обіцяним ними постачанням зброї.
ММ: Чи ця війна змінила твої погляди? Ставлення до Берліну?
СС: Я, крім усього іншого, є членом Німецької ради зовнішньої політики. Це найбільший аналітичний центр із зовнішньої політики в Німеччині, до якого прислухається уряд. З 2014 року я написав багато критичних текстів про німецький підхід до Росії. Але хочу сказати, що моя інституція ставиться до мене цілком лояльно, відразу публікує мої коментарі і я ніколи не чув жодного негативу. Це стосується і фельєтону для New York Times, який зараз часто згадують. Він називається «Корисні ідіоти Путіна», і в ньому здебільшого йдеться про німецьких політиків лівого крила. Я завжди критикував у Німеччині проєкт Nord Stream – 2. Тому мені не довелося змінювати свою лінію. Але варто пам’ятати, що в Німеччині немає єдиного табору щодо українського питання. Наприклад, переважна більшість німецьких ЗМІ висловлюється за більш жорстку політику щодо Росії та постачання важкого озброєння Україні.
ММ: Тобто влада виступає за одне, а суспільство за інше?
СС: Я б сказав, що проблема полягає в групі — принаймні так було донедавна — проросійських політиків і бізнесменів. У всьому іншому Німеччина — нормальна країна, яка співчуває Україні та намагається їй якось допомогти.
ММ: Шкода, що вони не допомагають, наприклад, такими кампаніями, як збір коштів на зброю.
СС: А знаєш, мене вже кілька німців уже питали, як вони можуть організувати таку акцію в себе? Це власне відповідь на питання, чи варто робити щось подібне.
ММ: Розраховуєте на ефект доміно?
СС: Можливо, інші теж підхоплять, навіть якщо Bayrak відмовиться передавати Україні безпілотники безкоштовно. Доля цієї війни вирішиться на фронті. Якщо Росія порушує всі міжнародні положення та договори, то спробуймо хоч якось вплинути, щоби ця війна закінчилася не так, як хотілося б Кремлю. Даймо щось від себе перед тим, як піти у відпустку або навіть якщо ми вже у відпустці. Візьмімо участь у цій боротьбі, бо це боротьба й за нашу свободу. Якщо колись Польщу спіткає нещастя, українці прийдуть нам на допомогу. Такий збір коштів — це також інвестиція у власну безпеку. Тож варто зайти на сайт Zrzutka.pl — цей збір ви там побачите одним із перших — і зробити цей жест заради українців, які воюють.
Переклав Валерій Бутевич
Інтерв’ю публікувалося на порталі Interia 12 липня 2022 року
