Залежність від Європи

Парадоксально , але Росія більше залежить від експорту нафти та газу до ЄС, ніж ЄС від російської сировини. Понад 1/3 доходів російського бюджету — це прибуток від продажу цієї сировини, причому близько 70 % російського газу й майже 50 % нафти надходять саме до ЄС. Прибутки Росії від продажу цих ресурсів до Європи значно перевищують її військовий бюджет.

Важливість цих операцій зросла ще більше після введення Заходом санкцій у відповідь на вторгнення в Україну. Продаючи сировину , Росія отримує валюту, яка дозволяє їй стабілізувати курс рубля. Хоча, звісно, Росії було би вигідніше отримувати оплату в рублях, як запропонував Путін , перекладаючи ризик коливань курсу на європейські компанії, яким довелося б купувати російську валюту на ринку.

Ембарго ЄС на російську нафту і газ призвело б до обвалу рубля та неплатоспроможності Росії , що, ймовірно, ввійшло б в історію як лихі двадцяті. Росія не змогла б швидко експортувати нафту в інші країни. Китай та Індія із задоволенням прийняли б частину сировини, але вони не замінили б європейський та американський ринки — США, Канада та Великобританія вже ввели ембарго. Пошук альтернативних ринків уже ускладнений — побоюючись санкцій, банки відмовляють трейдерам (посередникам) у гарантіях кредитів.

Проте якщо зміна напрямку експорту нафти фізично можлива , бо це відбувається переважно кораблями, то у випадку з газом у Росії просто немає альтернативи. Родовища, з яких поставляється російський газ до Європи, не пов’язані з іншими напрямками, наприклад, із Китаєм. Росія також не має достатньої інфраструктури для зрідженого природного газу. Ембарго ЄС на російський газ скоротило б експорт газу з Росії приблизно на 70 %.

Поступова відмова від нафти

Теоретично найпростіше реалізувати ембарго на нафту. На російську нафту припадає 27 % імпорту цієї сировини до ЄС , а торгівля глобалізована. Велика частина нафти постачається кораблями, тому зміна напрямку її доставки дещо простіша, ніж у випадку трубопроводу. Навіть Польща, яка імпортує нафту з Росії через нафтопровід «Дружба», може замінити її поставками через термінал у Ґданську.

То чому , наприклад, віцеканцлер Німеччини Роберт Габек і прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте заявили, що негайний бойкот російських ресурсів неможливий?

Такий сценарій , безумовно, був би дуже дорогим для європейської економіки. З початку війни ціна на нафту зросла приблизно на 20 %: до понад 110 доларів за барель. За оцінками аналітиків нафтового ринку, заборона імпорту з Росії побила б нинішній рекорд у 147 доларів, а ціна могла би піднятися навіть до 200 доларів. Це означало б не тільки дороге паливо на заправках. Ціни на паливо впливають на всю економіку. Переважній більшості економічних рецесій у світі після Другої світової війни передувало підвищення цін на нафту, і немає підстав стверджувати, що зараз було б інакше.

Однак ембарго ЄС на російську нафту не обов’язково має означати підвищення ціни на сировину. Після російського вторгнення в Україну США почали переговори з Венесуелою про скасування санкцій щодо нафти з цієї країни. Санкції були введені 2019 року у відповідь на недемократичні вибори президента Мадуро. Однак це непросто. Союзником Венесуели є Росія , яка серед іншого допомагає оминути санкції, імпортуючи частину венесуельської нафти, і, ймовірно, використає свої добрі відносини з Мадуро, щоби завадити угоді зі США.

Водночас великі держави ведуть переговори з Іраном щодо його ядерної програми. Їхній успіх міг би призвести до скасування нафтового ембарго і з цієї країни. Цей процес також намагається саботувати російська дипломатія , вимагаючи гарантій, що санкції Заходу проти Росії не вплинуть на її торгівлю з Іраном. Звичайно, і Венесуела, і Іран використовують значення, якого набула їхня нафта, для досягнення найкращих умов у своїх переговорах із Заходом.

Нарешті , країни ОПЕК (нафтовий картель, до складу якого входять, зокрема, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Кувейт) могли би збільшити видобуток нафти. Однак і тут Росія намагається вплинути через так звану групу ОПЕК+, членом якої вона є. У результаті країни ОПЕК не бажають нарощувати видобуток, пояснюючи це стурбованістю надлишком сировини на ринку. Насправді ж вони не хочуть псувати відносини з Росією й тому, зокрема, зберігають нейтральну позицію щодо російсько-української війни.

Чи означає це , що ембарго на російську нафту не має шансів? Перші кроки вже зроблено. Німеччина та Польща оголосили, що до кінця року припинять її імпорт. Раніше аналогічне рішення ухвалили США. Загалом це означає зниження російського експорту приблизно на 20 %. Однак шанси на введення тотального ембарго найближчим часом обмежені. Проти цього виступають , зокрема, Нідерланди, на які припадає близько 11 % російського експорту нафти. Тому рішення про поступове обмеження імпорту почали ухвалювати на рівні окремих країн. Польський уряд також домагається того, щоб ЄС ввів спеціальний податок на імпорт російської нафти, щоб країни, які вирішили відмовитися від неї, не втратили у порівнянні з тими, які продовжують заробляти на торгівлі з країною-агресором.

Газова дилема

Обмеження поставок нафти , яке для Росії було би болючішим, оскільки вона отримує від цього більше прибутку, не викликає таких емоцій, як ембарго на газ. Російська влада навіть лякає європейців, що в разі санкцій щодо російської нафти Росія припинить поставки газу до Європи.

Європа і справді набагато більше залежить від російського газу , ніж від нафти. Близько 40 % газу, що споживається в ЄС, надходить з Росії. Що ще гірше, більшість цієї сировини імпортується через трубопроводи, збудовані ще у совєтські часи таким чином, аби забезпечувати Європу зі сходу на захід.

Унаслідок цього рівень залежності країн ЄС від Росії дуже різний. Болгарія , Естонія та Фінляндія, розташовані відносно близько до РФ, отримують майже 100 % газу з Росії, тоді як Португалія чи Іспанія практично його не отримують. Польща, Німеччина та Чехія за цим показником знаходяться приблизно посередині.

Інфраструктурні обмеження перешкоджають диверсифікації. Більшість терміналів зрідженого природного газу (ЗПГ) розташована в Західній Європі — там , де залежність від Росії найменша. Своєю чергою, там, де ЗПГ зараз найбільше потрібні, тобто в Центральній та Східній Європі, їх лише три — у Хорватії, Литві та Польщі.

Тому Болгарія заявила , що не підтримуватиме європейське ембарго на газ (з політичних міркувань аналогічну позицію має проросійський прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан), а Німеччина — що відмовиться від нього лише 2024 року. На цьому тлі найбільш амбітними є плани Польщі, яка має намір розпрощатися з російським газом до кінця року — наразі він задовольняє близько половини польського попиту. Російський газ замінять газом із Норвегії, який надходитиме щойно відкритим газопроводом Baltic Pipe.

Донедавна проросійська в галузі енергетики Німеччина також вирішила побудувати два термінали ЗПГ та зупинити «Північний потік-2» , щоб обмежити поставки з Росії. Також відновили обговорення таких проєктів, як газопровід MidCat з Іспанії до Німеччини, який дозволив би постачати ЗПГ з іспанських терміналів до всієї Центральної Європи, й газопровід East Med, який міг би доставляти газ з Ізраїлю до Греції й дозволив би збільшити незалежність, наприклад, Болгарії чи Північної Македонії.

Однак це довгострокові інвестиції. Єврокомісія представила комплексний план скорочення імпорту газу з Росії на 2/3 ще 2022 року. Він передбачає диверсифікацію поставок із використанням наявної інфраструктури (ЗПГ , газопроводи з Норвегії) та зменшення споживання газу. Це має відбутися, серед іншого, шляхом збільшення інвестицій у відновлювані джерела енергії, виробництво біометану (з відходів), зменшення опалення та кондиціонування повітря (потенційна економія в масштабах ЄС навіть до 10 % поточного імпорту з Росії).

Крім того , не вдасться уникнути збільшення використання вугілля та атомної енергії. Бельгія вже ухвалила рішення продовжити на десять років роботу двох електростанцій, які планувала закрити до 2025 року.

Поразка русофілів

Досі Росію багато хто сприймав як політично складного , але надійного партнера в контексті постачання сировини. Дехто навіть вважав, що посилення торговельної взаємозалежності зробить Росію менш агресивною і зосередить її зусилля на побудові держави загального добробуту. Звісно, окремі циніки та корумповані політики в обмін на безбідну пенсію в наглядовій раді російської енергетичної компанії ухвалювали вигідні для неї рішення.

Усе змінило російське повномасштабне вторгнення в Україну. Надії на конструктивні торговельні відносини з Росією були розбиті , а її прибічники переконалися, що корумпована політична еліта Росії розглядає ЄС і європейську модель демократичних держав добробуту як смертельну загрозу, з якою потрібно боротися. Використовуючи, серед іншого, дохід від продажу сировини.

Запроваджені Заходом санкції проти РФ були безпрецедентними з точки зору швидкості введення та території , яку вони охопили. Однак ми не можемо зупинятися на досягнутому. У санкціях проти Росії є лазівка, що дозволяє продовжити торгівлю сировиною. Зараз саме час якомога швидше зменшити імпорт російських нафти і газу, водночас закриваючи цю лазівку і обмежуючи можливості Росії продовжувати свою агресію.

Без жертв не обійдеться , але єдине, чим ризикують країни ЄС — гроші. Це невелика ціна в порівнянні з тією, яку зараз платить Україна.

Переклала Ірена Шевченко