«Дівчинка з колосками» на тлі пшеничного поля, що загорілося внаслідок обстрілів російської армії. Колаж: Нова Польща
«Дівчинка з колосками» на тлі пшеничного поля, що загорілося внаслідок обстрілів російської армії. Колаж: Нова Польща
03 жовтня 2022

«Через 90 років після Голодомору Путін захотів повторити злочин Сталіна»

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram

Попри велику війну в Києві триває будівництво Музею Голодомору-геноциду — наймасштабнішого культурного проєкту за роки незалежності, який розповідатиме про знищення української нації. Публікуємо інтерв’ю з головою Наглядової ради Міжнародного фонду музею.

Євген Приходько: Як повномасштабна війна вплинула на будівництво Музею Голодомору-геноциду?

Іван Васюник. Джерело: Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору-геноциду

Іван Васюник: Вторгнення Росії на деякий час призупинило цей процес, але зараз роботи потроху відновлюються. З початком великої війни пріоритети української нації та українського керівництва докорінно змінилися. Всі зусилля влади та суспільства спрямовані на перемогу. Буде перемога — закінчимо музей. Головне — якість проєкту. Тому, вважаю, не варто поспішати завершувати музей до 90-х роковин Голодомору в листопаді 2023-го, як це планувалося раніше.

Комплекс гармонійно вписується в навколишнє середовище, хоч і будується в досить складному місці — біля Лаври, де пролягає кілька охоронних зон ЮНЕСКО. Тому ескізний проєкт довелося погоджувати з цією організацією.

Це буде сучасний інноваційний музейний комплекс, виконаний за європейськими стандартами. При нормальній, безперешкодній роботі для завершення музею знадобиться ще кілька років. Через 90 років після Голодомору Путін захотів повторити злочин Сталіна й знищити українську націю. Між цими подіями є прямі геноцидні аналогії. Про це вже говорять науковці зі світовими іменами, як-от Тімоті Снайдер чи Енн Апплбаум.

Будівництво Музею Голодомору-геноциду, серпень 2022. Фото: Мелінда Сіммонс / твіттер

ЄП: Чи в музеї висвітлюватиметься тема повномасштабної російсько-української війни?

ІВ: Так, науковці музею вже працюють над змінами до проєкту експозиції, щоб поєднати теми Голодомору й великої війни.

Сучасний музей — аж ніяк не місце для пропаганди. Це місце для правди, підтвердженої науковими дослідженнями, це майданчик, де людина може зіставити факти й зробити свій висновок про ту чи іншу подію.

Планується, що площа експозиції становитиме приблизно чотири тисячі квадратних метрів. Над її проєктом працює консорціум найкращих європейських фірм у цій галузі — польська Nizio Design International та британська Haley Sharpe Design. Як голова наглядової ради Міжнародного благодійного фонду Музею Голодомору-геноциду я не можу коментувати вміст експозиції, поки її не завершать і не представлять громадськості. Той факт, що численна група українських істориків, правників, музеологів у співпраці з дизайнерами світового рівня вже працюють над експозицією, свідчить про те, що вона буде високоякісна.

Проєкт інтер’єру будівлі музею. Джерело: Nizio Design International

ЄП: Коли у Варшаві поставав Музей історії польських євреїв POLIN, до роботи над ним залучили понад 200 істориків із різних країн. Скільки експертів трудиться над контентом Музею Голодомору-геноциду?

ІВ: Це понад сто фахівців, і не лише з України. Музей активно співпрацює з науковими центрами, Академією наук і всіма інституціями, які займалися чи займаються дослідженнями теми Голодомору.

ЄП: Співавтором проєкту будівлі музею є польська студія Nizio Design International. Розкажіть, що споруда символізуватиме?

ІВ: Співавторство Мірослава Нізьо Керівник студії, один із найвідоміших польських архітекторів, співавтор та виконавець сталої експозиції Музею Варшавського повстання, Музею історії польської євреїв POLIN та ін. було дуже важливим у плані осмислення самої будівлі музею: вона символізує розлом української землі, з-під якої підіймається правда про Голодомор. Правда, яка довгі десятиліття замовчувалася.

Дуже приємно співпрацювати з таким професіоналом, як Мірослав Нізьо: він щиро співпереживає, серцем відчуває трагедію Голодомору. Я бачив його очі, коли він був у Києві кілька років тому в День пам’яті жертв Голодомору.

Проєкт будівлі музею. Джерело: Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору-геноциду
Проєкт будівлі музею. Джерело: Nizio Design International

ЄП: Чи при створенні Музею Голодомору-геноциду ви використовували досвід польських музеїв?

ІВ: На мою думку, Польща є лідером музейної справи в Європі. Протягом останніх десятиріч вона збудувала музей Другої світової війни, Музей історії польських євреїв POLIN, Музей Варшавського повстання та інші. Музей Голодомору за масштабом подібний до цих проєктів, але по-своєму унікальний.

Наша мета — створити сучасний музей на найвищому світовому рівні. Він має бути доступний і зрозумілий усім аудиторіям, особливо враховуючи, що тема Голодомору психологічно дуже важка.

ЄП: Яка вартість будівництва і що вже вдалося профінансувати?

ІВ: Загалом кошторис становить приблизно 60 мільйонів доларів. Фінансує будівництво держава під патронатом президента Володимира Зеленського.

Остаточна вартість експозиції стане відома після завершення проєктування. За останніх півтора року завдяки благодійникам ми профінансували роботи на 900 тисяч доларів, зокрема послуги студії Мірослава Нізя з архітектурного проєктування та вступної художньої концепції. Наступний етап — робоче проєктування експозиції. Це ще кілька мільйонів доларів. І це все гроші наших благодійників, з яких 95 % — українці. Зокрема, надходять солідні внески від українських підприємців. Наприклад, власниця компанії «Фармак» вирішила задонатити понад мільйон доларів і вже перерахувала понад 300 тисяч. Надійшов чималий внесок від однієї з найбільших українських IT-компаній SoftServe: близько 200 тисяч доларів. Ще низка компаній перерахувала по 50−100 тисяч.

Крім того, фонд створив унікальну краудфандингову платформу «Зерна Правди», на якій близько 30 відомих публічних людей з України й закордону організували свої кампанії збору коштів. Це можливість для простої людини, українця чи іноземця, зробити внесок безпосередньо через платформу. За дуже короткий час таким чином ми зібрали близько 10 мільйонів гривень.

Однією з найуспішніших кампаній на платформі була кампанія, яку веде глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав. За нашими підрахунками, вже близько 100 тисяч вірян УГКЦ перерахувало кошти на проєкт експозиції музею.

Війна зупинила цей процес, адже зрозуміло, що всі зусилля й можливості благодійників — і великих компаній, і звичайних людей, волонтерів — скеровані на перемогу, допомогу українській армії. Зараз ми, зокрема, з Мірославом Нізьом, обговорюємо можливість залучити кошти не тільки українських благодійників, але й доброчинців із країн-партнерів, наших друзів. Тобто будівництво Музею Голодомору-геноциду — це проєкт державно-приватного партнерства.

ЄП: Ви займаєтесь темою Голодомору майже 30 років. Як змінювалося ставлення українського суспільства до цієї трагедії?

ІВ: Пригадую початок нульових, коли українська опозиція на чолі з експрем’єр-міністром Віктором Ющенком організувала в Києві першу символічну ходу пам’яті — від Софіївської площі до невеличкого знаку пам’яті жертв Голодомору на Михайлівській площі. Участь у ході взяло близько 10 тисяч людей зі свічками, були глави українських Церков. Я пам’ятаю, з яким острахом тоді до цього поставилася тодішня влада. Пам’ятаю, як потім за президентства Ющенка люди вже самі, без особливих запрошень приходили на заходи вшанування жертв біля Лаври, до скульптури «Дівчинка з колосками», яка стала символом Голодомору.

Якщо у 2010−2012 роках на день пам’яті, четверту суботу листопада, запалити свічку організовано приходили на запрошення з Громадського комітету 4-5 тисяч людей, то 2013 року, цього ж дня, коли вже в повітрі витала напруга після відмови від асоціації з ЄС, — зібралося приблизно 15 тисяч осіб. А через кілька днів почався Майдан.

Коли 2003 року розпочиналася кампанія «Свічка у вікні», то великим успіхом було побачити в поодиноких київських вікнах ці вогники пам’яті. А тепер це вже традиція.

На шляху визнання Голодомору геноцидом Верховна Рада 2006 року ухвалила відповідний закон. Щоправда, тодішній парламент трішки його обрізав: упустив останню статтю про кримінальну відповідальність за невизнання Голодомору геноцидом, чим скористався пан Янукович. Вже у лютому чи березні 2010 року Янукович заявив, що не визнає Голодомор геноцидом.

Будівництво Музею Голодомору-геноциду в процесі визнання цієї трагедії геноцидом і її усвідомлення є також солідним статусним етапом. Аналогічні трагедії в більшості країн давно музеєфіковані, наприклад, Яд Вашем у Ізраїлі. Те, що Україна пам’ятає про цю трагедію, вкотре доводить, що в нас зріла держава, адже пам’ятати — означає недопустити.

Проєкт інтер’єру будівлі музею. Джерело: Nizio Design International

ЄП: Яку роль Голодомор відіграв і відіграє для української ідентичності?

ІВ: Багато хто власне через пам’ять про Голодомор по-справжньому прийшов до відчування себе українцем.

Впродовж останніх 10−15 років тема Голодомору була однією з небагатьох історичних тем, що об’єднувала українців: близько 90 % населення, як на заході, так і на сході країни, вважало Голодомор геноцидом української нації.

Правда про цей злочин оприявнювалася різними шляхами. Спочатку про нього почали говорити в родинних колах, де ще донедавна панував страх розмов на цю тему. Потім з’являлися наукові дослідження та популярні книжки українських та іноземних істориків. Суспільство почуло правду і від президента Віктора Ющенка. В останні роки з’являються художні фільми про Голодомор, наприклад, режисерки Аґнєшки Голланд «Ціна правди».

Сьогодні, коли частково розкрита правда про Бучу, Ізюм, коли відомі факти руйнування зерносховищ та вивезення в Росію українського зерна, — аналогії про знищення української нації напрошуються самі. Наміри російських лідерів залишаються незмінними. У 30-ті роки Москва вбила щонайменше сім мільйонів українців. Цього б не сталося, якби ми мали свою державу. Теперішні наміри Кремля знищити нас не дадуть результату, тому що українці мають власну державу, власну армію та багато вірних друзів. Тема війни об’єднала українців і поляків, та й загалом увесь цивілізований світ. На превеликий жаль, це страшне горе, але це єдиний шлях творення демократичного майбутнього та відстоювання свободи.

ЄП: Директор музею Аушвіц−Біркенау Пйотр Цивінський якось сказав, що йому хотілось, щоб відвідувачі виходили з колишнього концтабору не стільки засмучені й розбиті, скільки рішуче налаштовані протистояти ненависті та приниженню інших. Чого відвідувачів вчитиме Музей Голодомору-геноциду?

ІВ: Цілком погоджуюся з таким підходом. Голодомор — жахлива трагедія, але все ж вона не зламала українців. Після відвідання музею українці виходитимуть із розумінням того, що їхня нація, переживши таку трагедію і вистоявши, є незнищенною й незламною. На виході з експозиції буде оглядовий майданчик із краєвидом на Дніпро та процвітаючий Київ.За задумом дизайнерів, такий краєвид має закріпити життєствердність гостей музею.

ЄП: Можна сказати, що Музей Голодомору-геноциду — наймасштабніший музейний проєкт за всю історію незалежності України?

ІВ: Так, це найбільший культурний проєкт. Він розпочався відразу після Революції гідності за президентства Порошенка. 2019 року Володимир Зеленський відразу після обрання його президентом підтвердив пріоритетність проєкту і зазначив, що вшанування пам’яті про Голодомор, будівництво Музею — це справа не лише честі, але й самого існування української нації.

Починаючи з 2018 року, держава фінансує будівництво — вже понад 50 мільйонів доларів. І дуже тішить те, що в Україні паралельно активно обговорюється щонайменше ще два такого масштабу музейні проєкти — музей Бабиного Яру та музей Революції гідності. Це добрий початок на шляху становлення повноцінної української держави. В Україні вже став добре відомим крилатий вислів Вінстона Черчилля, мовляв, за що ми тоді воюємо, якщо не за культуру?

  • Facebook
  • Twitter
  • Telegram
Євген Приходько image

Євген Приходько

Журналіст «Нової Польщі». Писав для «Європейської правди», BBC Ukrainian та інших всеукраїнських видань. Випускник факультету європеїстики…

Читайте також