Бути поляком у Білорусі

Після Другої світової війни сотні тисяч поляків, нікуди не виїжджаючи, раптом опинилися відрізаними від батьківщини новим кордоном. Згідно з офіційними даними, в Білорусі мешкає понад 294 тисячі поляків. Польські організації вважають, що це число занижене. 

Бути поляком у Білорусі — означає з самого дитинства зіштовхуватися з тим, що тебе хочуть русифікувати або, в ліпшому разі, білорусизувати. І починається це ще в дитячому садку.

Всі дошкільні заклади в Білорусі — російськомовні. В них, однак, можуть бути окремі групи: білоруськомовні і, наприклад, із поглибленим вивченням англійської. Проблем із цим немає: хочуть батьки, щоб їхні діти навчалися білоруською або вивчали англійську, зібрали підписи — будь ласка, буде створена білоруська або англійська група! Аби лишень були охочі. Є в Білорусі й дитячий садок із литовською мовою навчання. Розташований він у селі Римдзюни Островецького району Гродненської области, тобто в місці компактного проживання литовців.

Польські діти мають зовсім інші умови. На території Вороновського району тієї ж Гродненської области, де, згідно з офіційною статистикою, понад 80 % мешканців становлять поляки, немає не лише жодного польського дитсадка, а й навіть жодної польської групи. Така ж ситуація не тільки на Вороновщині. 2015 року в дитячому садку № 83 в Гродні ліквідували останню польську групу в Білорусі. Це трапилося після перевірки, яку проводило Міністерство освіти Республіки Білорусь. За її результатами ухвалено рішення ліквідувати групу. Чому? «У нас не затверджена програма для навчання польською мовою», — почули батьки.

Заняття перевели на російську мову, а оскільки перевірка проходила посеред навчального року, вихователі були змушені перемкнутися відразу: вчора з дітьми розмовляли польською, а від сьогодні — лише російською. Відтоді в Білорусі немає жодної дитсадкової групи, де польські діти могли б спілкуватися рідною мовою.

Після дитсадка діти йдуть до школи. Може, там ситуація краща?

У Білорусі діють дві школи з польською мовою навчання: у Гродні та Вовковиську. Обидві збудувала Польща, оскільки в білоруської держави на щось таке грошей не знайшлося. Школа в Гродні працює від 1996 року, а у Вовковиську — від 1998-го. Вся їхня історія — це, по суті, історія постійних спроб влади їх «нормалізувати». Щоб не заглиблюватися в подробиці, зазначу лише, що шкільних підручників польською мовою в Білорусі немає, а виданими в Польщі користуватися не можна. Тому польські діти навчаються в польських школах за російськомовними підручниками. Чому? Міністерство освіти Білорусі пояснює це відсутністю коштів на переклади.

Однак навіть враховуючи цей абсурд — учні мусять подумки перекладати завдання з російської на польську мову й відповідати вчителю польською, — школи ці дуже популярні. Кількість охочих навчатися в них перевищує ті ліміти прийому першокласників, які щороку запроваджує міністерство освіти. Це означає, що батьки майбутніх першокласників перед початком прийому до шкіл повинні за кілька діб займати чергу для подання документів. Пощастить тим, хто зробить це раніше — решті відмовлять.

При цьому наповнюваність польських шкіл порівняно зі звичайними російськомовними — мінімальна. 

У польських школах уроки проводяться в одну зміну. Поруч розташовані звичайні російськомовні школи, де уроки проходять у дві зміни, тому набирають туди всіх охочих. 

У Гродні діє школа № 39 — там уроки проводяться фактично у три зміни і щороку формується не менше 9–10 перших класів. Але це, як ви розумієте, російськомовна школа, тому жодних обмежень щодо зарахування туди влада не вводить і проблеми в цій ситуації не бачить.

Формально уроки польської мови можуть бути організовані у звичайних загальноосвітніх школах. Батьки пишуть заяву, і тоді адміністрація повинна надати їхнім дітям можливість вивчати польську або будь-яку іншу обрану мову. Однак на практиці у випадку з польською мовою вимоги законодавства розбиваються об адміністративну махіну, яка використовує кожен привід, щоб відмовити. Часто батьки, отримуючи відмову, замість пояснення чують від дирекції школи сакраментальну фразу: «Ну, ви ж все розумієте». І з кожним роком шансів уникнути її дедалі менше.

Згідно з офіційною статистикою, в 2016/2017 навчальному році польську мову вивчало 6417 дітей, а в 2017/2018 — 4560. Дирекція шкіл прямо каже вчителям: може бути яка завгодно інша мова — китайська, французька, іспанська, — аби не польська.

Тенденція очевидна, і саме тому набувають популярності комерційні курси й заняття, організовані громадськими організаціями, де діти можуть після школи або в вихідні вивчати польську мову. Позбавлені можливости реалізувати свої права в державних навчальних закладах, батьки готові платити гроші, аби лише їхні діти могли вивчати мову.

Білоруські чиновники свого негативного ставлення до польської освіти практично не приховують. Одного разу під час обговорення долі польських шкіл губернатор Гродненської области Владімір Савченко прямо заявив: «А навіщо наших дітей псувати?». Вивчення польської мови трактується як проказа.

У Білорусі існують громадські організації, які підтримують польську освіту й культуру, реставрують польські історичні пам’ятки та місця національної пам’яти. Чи варто дивуватися, що найбільша з них, Спілка поляків Білорусі, ось уже 15 років перебуває в нелегальному статусі? Проблеми почалися під час виборів керівництва організації.

2005 року Спілка поляків Білорусі обрала не того голову, якого хотіли би бачити на чолі організації білоруські чиновники. В результаті Міністерство юстиції скасувало результати з’їзду і почалися репресії — білоруський спецназ захопив офіси Спілки поляків, активістів арештовували, відкривалися кримінальні справи. Кульмінацією стало підкидання наркотиків голові Спілки поляків Білорусі Анжеліці Борис у жовтні 2006 року. І лише послідовно жорстка позиція, яку тоді зайняла стосовно цих провокацій Польща, не дозволила білоруському КДБ завершити розпочате. Кримінальні справи розчинилися у повітрі і, хоча Спілка поляків досі позбавлена офіційного статусу, влада змирилася з її існуванням.

Упродовж правління Лукашенка відносини Білорусі та Польщі переживали різні моменти. Не раз і не двічі ми бачили потепління, які неминуче завершувалися «приморозками». Проте незалежно від мінливої політичної кон’юнктури і пріоритетів, які ставить перед чиновниками Лукашенко, антипольська позиція стосовно національної меншини, що проживає в Білорусі, залишається незмінною.

Чому режим Алєксандра Лукашенка обрав саме поляків на роль свого ворога? На це питання упродовж останніх 25 років лунали найрізноманітніші відповіді: тут і традиційна підозріливість Лукашенка щодо Заходу, і реакція на активну східну політику Польщі, і потреба у внутрішніх ворогах, яких можна було б представити суспільству, і загалом антидемократичний характер білоруського режиму, і польсько-білоруські історичні суперечки.

Польська меншина — ворог, якого влада хоче переробити. Очевидно, що у створеній Лукашенком системі просто немає місця для поляків, які розвивають і плекають свої національні традиції, вшановують своїх героїв та розмовляють своєю мовою.

 Їхнє місце мають посісти денаціоналізовані «руські люди», з совєтськими цінностями і російською мовою.

Бути поляком у Білорусі можна лише всупереч білоруській владі. Мені можуть заперечити: мовляв, існує ж провладна Спілка поляків! Однак якщо ви уважно придивитеся до цієї структури, то побачите, що загалом польської складової там практично немає. «Ми такі самі поляки, тільки розмовляємо російською мовою», — пояснював свою позицію Мєчислав Лисий, лідер офіційної Спілки поляків Білорусі. Їхні з’їзди справді проводяться російською мовою, тому що польська для більшости з них чужа. Вони святкують совєтські свята і завжди готові підтримати будь-яку ініціативу влади — чи буде це обмеження щодо вивчення польської мови, чи заміна польських мес у костелах білоруськими.

А якщо так, то до чого тут польськість?

Переклав Андрій Савенець