Партер

Восьмирічний хлопчик
натискав кнопку домофона
коли я стояв всередині
перевіряючи
поштову скриньку

Впустив його

Хлопчик подякував

а потім побачивши
біля яких дверей
зупиняюся
додав

Добре вам
мешкаєте
на другому поверсі
а я на останньому
і маю страшенно важкого наплічника

Це партер а не другий поверх
докинув я
зайво

Підтексти

я казав, що цією землею колись заволодіють ідіоти
«Містер Сміт вирушає до Вашинґтона»

схоже казка про Червону Шапочку
це введення невинних дітей особливо дівчаток
в жорстоку реальність сексу

страшно подумати чим є гра в хованки
але можемо вдати що вже нічого не боїмося
бо як не тепер далеко за сімдесят
то коли

як відомо кожному дурневі ця гра
не потребує жодного реквізиту
але сам з собою в неї не пограєшся
потрібна хоча б ще одна особа крім тебе
однак що більше осіб
то змістовніша гра

тоді більше метушні
тупоту біганини

ця гра навчає
що є ти і решта
є той хто шукає
і ті хто криються
раз два три
шукаєш ти

потрібен час
щоб знайти укриття
(той хто шукатиме рахує зазвичай до двадцяти)
потрібен простір
досить різноманітний багатий на
дерева закутки і шафи
з дверима що не риплять
потрібні повіки що заплющуються
і долоні які затуляють
очі

ця гра формує
в тих хто ховається вміння
бажати іншим зла
і коли знайдуть когось іншого
то тут ти вцілів

для одного з різновидів
гри в хованки
потрібно шість дощок
шматок землі й лопата
інші заклинання

ніхто тут не вигукує шукаю
ніхто сам не ховається а стає похованим

патик сірник дві палиці
хто не заховався той не бавиться

і тут повертаємося до Червоної Шапочки

самі киї жодного калача
ніхто прикритий не покриє нікого

Після сімдесяти пʼяти років

одинадцяти місяців
і пʼяти днів
перша перемога
у велогонці

уві сні

така переконлива
що перед тим
як інші перетинатимуть
фінішну лінію
встигне з кимось
попрощатися
назавжди

Сімнадцятого

17 січня сімдесят шість років тому
місяць і один день перед моєю появою на світанку
визволено Варшаву того року пес
з кульгавою ногою не загавкав про цю річницю
як хлопець я з нетерпінням чекав
баскетбольних турнірів на вшанування цієї події
ніби це щонайменше чемпіонат Європи
потім баскетбол у Варшаві занепав
але на автобусах і трамваях того дня тріпотіли
біло-червоні і жовто- червоні прапорці
27 січня визволено табір в Аушвіці
«Памʼять і правда про Голокост житиме вічно»
розповів те що знав шостий рік вже
каже що знає але не знає що каже і так ще
понад чотири роки коли дочекаюся
то буде дарунок на мої вісімдесяті уродини
але даруючи щось комусь в цьому віці завжди замислююся
чи зможе ним скористатися
йому плескають браво за нього моляться танцюють для нього кола
сільських господинь грають ґуральські капели
снігові гармати сніжать ратраки утрамбовують схили
ніби його обрано але не так як дружину
тому не можу сказати: бачили очі що брали
бо бачили знали знали і не брали

Двадцятого

Джо Байден з дружиною
Камала Гарріс з чоловіком
хтось ще у військовому мундирі
стоять біля підніжжя сходів
що ведуть у Капітолій

я був там сорок років тому
не порахував тих сходів
не міг знайти в інтернеті
скільки їх

спадають мені на думку
сходи в Одесі

я ніколи там не був
хоча мав би бути
памʼятаю їх з фільму
Ейзенштейна «Броненосець „Потьомкін“»
не порахував їх
і ніколи не порахую

згідно з інтернетом
їх сто девʼяносто дві

Джо Байден іде
по капітолійських сходах
вгору

на одеських сходах
козацькі загони нищать натовп
візок з немовлям
йде під укіс
з 1925-го

Хто

хто прищепив мені
презирство погорду бо ненавистю
того б не назвав
до соціалістичного реалізму

не родичі
їх мистецтво література взагалі
не дуже обходили

Радіо Вільна Європа?
полоніст Стефан- Єжи Буксинський?
(не прочитав «Памʼятки з фабрики “Целюлоза”»
хоча під час випускного іспиту в школі характеризував
його героя Щесного)
«Нова культура», «Культурний огляд»
«Сучасність» після 1956 року?
раптом той соцреалізм
тривав якихось шість років

аж важко повірити що був час коли я про все
був у курсі

знав усіх художників
(і найважливіших торговців)
дивився всі фільми
читав усі книжки
слухав джазові платівки
займався всіма видами спорту
памʼятав всі рекорди світу
і була впевненість що той період між 1949-м і 1955-м
ніколи не повториться

Вірші друкуються за виданням: Богдан Задура. Порожні трибуни; переклад з польської Григорія Семенчука. — Івано-Франківськ: Вавилонська бібліотека, 2024

Редакція висловлює вдячність видавництву Вавилонська бібліотека за можливість публікації