Королева на роздоріжжі династій

Френсіс Дворнік у своїй праці «Слов’яни в європейській історії та цивілізації» привертає увагу до того, що XIV століття виявилося щедрим на вимирання давніх королівських родів у Центрально-Східній Європі. У Чехії зникають Пржемисловичі, в Угорщині — Арпади, в Галицько-Волинському князівстві — Романовичі. І нарешті, 1370 року помирає останній П’яст на польському престолі — Казимир III Великий (1310–1370). Його змінює племінник — Людовик Угорський (1326–1382) з Анжуйської династії.

«Людовик Угорський», Ян Матейко. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Людовик не мав синів. Натомість у наступні роки народилися дві доньки — Марія (1371–1395) та Катерина (1370–1378). Передбачаючи, що спадкоємця по чоловічій лінії не буде, Людовик діє прагматично: його головним завданням стає забезпечення престолів для дочок. Та в Польщі це виявляється непростим завданням.

Після твердого правління Казимира III польська шляхта опиняється в ситуації безкоролів’я. Інтереси Людовика в Кракові представляє його мати — королева Єлизавета Угорська (1305–1380). Розуміючи делікатність ситуації з успадкуванням престолу, шляхта вирішує взяти ініціативу у власні руки і розпочинає політичні торги зі своїм монархом. 

1374 рік став пам’ятним у династичній історії регіону. На початку року в Людовика Угорського і його дружини Єлизавети Котроманич (1340–1387) у Вишеградському замку народжується третя донька — Ядвіґа. Саме їй судилося посісти престол у Кракові. Але шлях до нього виявився драматичним.

За кілька місяців після народження Ядвіґи польська шляхта досягає компромісу з Людовиком на з’їзді в Кошицях. В обмін на податкові пільги та політичні поступки шляхта погоджується визнати одну з дочок короля майбутньою володаркою Польщі. Та інтрига полягала в тому, що імені названо не було — ні на цьому з’їзді, ні на наступному. Як наголошує професор Віталій Михайловський у своїй монографії «Наші королі – Reges Nostri. Володарі та династії в історії України», остаточна ясність настала лише на Сєрадзькому з’їзді: престол посяде Ядвіґа, двоюрідна внучка Казимира III Великого.

Безперечно, ця дівчинка вже з перших років опинилася в епіцентрі великої європейської політики. Людовик Угорський вів активну дипломатичну гру. Як зазначає Еріх Цьольнер у своїй книзі «Історія Австрії», у Священній Римській імперії він підтримував баварських Віттельсбахів у їхньому протистоянні з Габсбургами за Тироль. 1369 року між родами було укладено Шердінґський мир: Тироль залишився за Габсбургами, натомість Віттельсбахи отримали іншу територіальну компенсацію.

У ті роки Габсбурги вели цілеспрямовану політику розширення своїх володінь. У їхньому полі зору опинилася також Анжуйська династія. Герцог Леопольд III мав намір одружити свого сина Вільгельма з донькою Людовика Угорського — Ядвіґою. Шлюбну угоду було укладено 1378 року, і, здавалося б, доля дітей була вирішена. Та подальший розвиток подій засвідчив: Габсбурги не врахували одного важливого чинника — інтересів польської шляхти.

Литовська несподіванка

Важко сказати, наскільки добре герцог Леопольд III орієнтувався в географії, але безперечно одне: укладаючи шлюбні плани з анжуйцями, він не очікував фатального політичного удару з литовських лісів. 1382 року помирає Людовик Угорський, а восени 1384-го Ядвіґу коронують на королеву Польщі. Незабаром з’ясувалося, що для польської шляхти юний Вільгельм був радше тягарем, аніж виграшною фігурою. Його вирішують усунути на користь іншого претендента — великого князя литовського Ягайла (1362–1434).

«Ядвіґа І», Ян Матейко. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Шлюбні зобов’язання Ягайла теж не були простими. Задля політичного союзу на заході він був змушений відмовитися від обіцянки, даної на сході. Ще 1384 року він пообіцяв одружитися з Софією, донькою великого князя московського Дмитра Донського (1350–1389). Та, тверезо зваживши політичні обставини, він ставить на Польщу — і, як покаже історія, не дарма.

Вільгельм залишив Краків. Перша спроба Габсбургів закріпитися в Польщі зазнала поразки. Його батько, герцог Леопольд III, не мав достатніх ресурсів, аби утвердити сина на престолі П’ястів. 1386 року, коли Ядвіґа взяла шлюб із Ягайлом, Леопольд загинув у битві з військом Швейцарської Конфедерації.

Після його смерті, за словами Еріха Цьольнера, Вільгельм отримав у спадок Штирію, Каринтію, Країну та володіння на узбережжі Адріатичного моря. До польських справ він більше не повертався, а Ядвіґу пережив лише на сім років. Іронічно, але його дружиною стала Йоганна Неаполітанська (1373–1435) — представниця тієї ж Анжуйської династії. Як і Ядвіґа, він не залишив по собі нащадків.

Багатошлюбний засновник династії

«Владислав ІІ Ягайло», Ян Матейко. Джерело: Національна цифрова бібліотека POLONA

Ядвіґа стала дружиною Владислава II Ягайла, і здавалося, що це покладе початок новій династії в Європі. Та сталося інакше. 22 червня 1399 року королева пережила важкі пологи, під час яких народила доньку — Ельжбєту Боніфацію. Дитина була кволою і померла 13 липня. За чотири дні померла й сама Ядвіґа. Так завершилося правління Анжуйської династії в Польщі. Залишився Ягайло.

За характером він був енергійним, авантюрним і добре орієнтувався в політичних реаліях. Йому вдалося зберегти владу й заручитися підтримкою шляхти, хоча Велике князівство Литовське фактично перейшло під контроль Вітовта, з яким королю доводилося рахуватися. Після смерті Ядвіґи питання спадкоємця залишалося відкритим: король старів, а спадкоємця не мав. Лише в четвертому шлюбі — з князівною Софією Гольшанською (1405–1461) — Ягайло нарешті став батьком: у нього народилися сини Владислав (1424–1444) та Казимир (1427–1492). Так Яґеллони змогли закріпитися на польському престолі. 

Невдала спроба

Коли Ядвіґа вийшла заміж за Ягайла, її старша сестра Марія пов’язала свою долю із Сиґізмундом Люксембургом (1368–1437), якому дісталася Угорщина. Проте Сиґізмунд мав амбіції, що виходили далеко за межі однієї корони. І в певний момент інтереси Люксембургів і Яґеллонів перетнулися.

1419 року помер чеський король Вацлав IV (1361–1419). Його королівство вже давно жило в умовах релігійного напруження, проте політична привабливість Чехії залишалася значною — зокрема завдяки срібним родовищам Кутної Гори. Водночас правити тут означало постійно зважати на складну гру місцевих станів та їхні вимоги.

У цих обставинах Владислав II Ягайло отримав пропозицію прийняти корону святого Вацлава від Чеського королівства. Але він відмовився. Після тривалих перипетій чеський трон дістався його шваґру по першій дружині — Сиґізмунду Люксембургу. А після смерті Сиґізмунда 1437 року Габсбурги та Яґеллони вперше відкрито зійшлися в боротьбі за трон.

На той час Владислав II Ягайло був уже мертвий, а його наступник — Владислав III — прагнув здобути чеську корону для свого молодшого брата Казимира. Проте йому протистояв серйозний суперник — герцог Альбрехт V Габсбург (1397–1439), зять Сиґізмунда Люксембурга. Еріх Цьольнер, описуючи хронологію подій, вказує на те, що у січні 1438 року Альбрехт без особливого опору зайняв Угорщину. У березні того ж року його було проголошено римсько-німецьким королем, а вже в червні він завершив своє тріумфальне сходження до влади, посівши трон у Празі. Спроба Яґеллонів утвердитися в Чехії зазнала невдачі. 

Альбрехт Габсбург. Джерело: Мистецько-історичний музей у Відні / Wikipedia

Однак майбутнє готувало несподіваний поворот. Уже наступного року вплив сил, значно менших за армії та королівські укази, відкриє Яґеллонам шлях до нових можливостей, про які тоді ще ніхто й не здогадувався.

Дизентерія і болгарський берег

Інфекційні хвороби були однією з головних загроз Середньовіччя. Саме дизентерія в жовтні 1439 року несподівано змінила хід політичної історії — від неї помер король Альбрехт Габсбург. Після себе він залишив вагітну дружину Єлизавету (1409–1442), яка згодом народила сина Ладислава (1440–1457). Проте в Угорщині не було готовності надалі беззастережно підтримувати габсбурзьку лінію. Магнати звернули свій погляд у бік Яґеллонів. Уже 1440 року син Владислава II Ягайла — Владислав III — був обраний королем Угорщини. Це рішення виглядало майже як символічний реванш династії за поразки XIV століття. Але триватиме він недовго.

Балкани вже давно перебували під загрозою з боку Османської імперії. Владислав III, захищаючи інтереси Угорщини, вирішив узяти участь у військовому поході проти турків. Цей похід виявився фатальним. 10 листопада 1444 року в битві під Варною християнське військо зазнало нищівної поразки, а сам король загинув. Його тіла так і не було знайдено.

Плідність і тріумф 

Після загибелі Владислава III Яґеллони зберегли владу лише в Польському королівстві та Великому князівстві Литовському. 1447 року на трон у Кракові сходить Казимир IV Яґеллончик. Саме його шлюб стане основою майбутнього династичного злету Яґеллонів у Центрально-Східній Європі.

Казимир IV Яґеллончик. Джерело: Замковий музей у Мальборку / Wikipedia

Іронія долі полягала в тому, що цей злет забезпечили… Габсбурги. Дружина Казимира, Ельжбєта Ракушанка (1436–1505), походила саме з цього роду. Вона народила королю 13 дітей і тим самим гарантувала династії міцну спадкоємність на десятиліття вперед.

Обставини в регіоні також складалися сприятливо. 1471 року в Чехії помирає король Їржі з Подєбрад (1420–1471), і новим володарем стає син Казимира IV — Владислав II (1456–1516).

З одного боку, Яґеллони правили величезними просторами — від Балтійського моря до Карпат і Альп. З іншого — їхня влада залишалася вразливою. Це був час, коли шляхта в різних частинах регіону наполегливо відстоювала свої права й привілеї, і королівська влада часто змушена була поступатися. Як і його батько в Польщі, Владислав II ішов на значні поступки в Чехії. Френсіс Дворнік наголошує, що, саме за його правління, 1500 року, було ухвалено Земельний устрій — закон, який суттєво обмежив королівські повноваження на користь станів.

Попри це, Яґеллонам і далі сприяли обставини. 1490 року помирає угорський король Матяш Корвін (1443–1490), і впливові магнати, яких влаштовувала політична м’якість Владислава II, обирають новим володарем саме його.

Для Габсбургів такий розвиток подій був небажаним, але 1491 року з ними було укладено Пресбурзький мир. Еріх Цьольнер зазначає, що згідно з ним, у разі смерті Владислава II або його синів, Угорщина мала перейти до Габсбургів. Тоді ніхто не міг передбачити, що наступне століття стане для Яґеллонів останнім. І знову вирішальну роль у цій історії відіграє турецький чинник.

Вигасання

Після смерті Владислава II 1516 року чеську й угорську корону успадкував його син — Людовик II (1506–1526). За рік до цього він одружився у Відні з Марією (1505–1558), онукою імператора Священної Римської імперії Максиміліана I (1459–1519). Його сестра Анна (1503–1547) 1521 року стала дружиною ерцгерцога Фердинанда (1503–1564), ще одного онука імператора. Таким чином, Яґеллони поступово опинилися в політичній шлюбній пастці, вправно збудованій Габсбургами. Передача династичної спадщини в їхні руки ставала лише питанням часу. Залишалося лише дочекатися події, яка змінить розклад сил. І саме тут свою фатальну роль зіграв османський чинник.

1521 року турки здобули Белград. Над Угорським королівством нависла реальна загроза османського вторгнення. Ця загроза невдовзі стала реальністю. 26 серпня 1526 року в битві під Мохачем угорське військо зазнало нищівної поразки. Молодий король Людовик II, подібно до свого родича Владислава III, загинув у бою з турками, не залишивши спадкоємців. Так завершилося правління Яґеллонів у Чехії та Угорщині. Владу в обох королівствах перейняли Габсбурги, які зберігатимуть її аж до 1918 року.

У Польському королівстві та Великому князівстві Литовському, які згодом у межах Люблінської унії об’єднаються в Річ Посполиту, династія Яґеллонів зберігатиме владу до 1572 року. Після смерті короля Стефана Баторія (1533–1586) у війні за корону Речі Посполитої Габсбурги здійснять останню збройну спробу закріпитися на краківському престолі. У битві під Бичиною 1588 року ерцгерцог Максиміліан (1558–1618) зазнає приголомшливої поразки й потрапить у полон. Як і його далекий родич Вільгельм двома століттями раніше, Максиміліан повернеться до Австрії ні з чим. Габсбурги так і не стануть володарями політичного простору, фундамент якого було закладено шлюбом Ядвіґи та Владислава II Ягайла.

Скіпетр і королівські корони Стефана Баторія та Анни Яґеллонки. Джерело: Національний архів Польщі

Джерела: Еріх Цьольнер Історія Австрії. Львів: Літопис, 2001; Пьотр Вандич Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від Середньовіччя до сьогодення. Київ: Критика, 2004; Віталій Михайловський Наші королі – Reges Nostri. Володарі та династії в історії України. Київ: Темпора, 2023; Френсіс Дворнік Слов’яни в європейській історії та цивілізації. Київ: Дух і Літера, 2005. 

Редакторка Марія Шагурі