Маріанна, Бахмут та Гліб. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

Маріанна, Бахмут та Гліб. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

Бахмут − Варшава. Історія одного цуценяти

Люди

Про долю чотирилапого, чудом врятованого з-під обстрілів.

48-секундне відео. Його цілком вистачає , щоб зрозуміти, щó відбувається. Поганий зв’язок, шуми. Втомлений чоловічий голос передає рацією: «Шолом на прийомі , шолом на прийомі. Потроху пакуйтесь. Пакуйтесь. Плюс, плюс. Де точка збору?»

На тлі чутно вибухи , гавкіт та скиглення собак. Видно збезлюднілі вулиці, вивернуті зі стін вікна, осиротілі п’ятиповерхівки, покинутий приватний сектор. Не залишилось нічого, що б вказувало, що колись тут було життя.

Посеред всього цього бруду , розкиданих цеглин, пінопласту й металевих бляшанок — загублене цуценя. Йому не більше як місяць. Воно не зважає на те, що діється навколо. Мабуть, через голод. Цуценя шукає пипки мертвої матері або ж просто гризе її труп.

Наприкінці відео чоловічий голос: «Бахмут. 30.12.22 року».

Його на своїй англомовній фейсбук-сторінці Shelter Friend – Ukraine оприлюднила Марина Болоховець — волонтерка з Дніпра: «Цуценя зі мною. Загалом ми вивезли шестеро душ. Мабуть , це була остання можлива евакуація з пекла. Я не можу описати всього ЖАХУ страждань тварин».

Згодом виявилося , що цуценя з відео — хлопчик і в нього є сестричка.

Марина Болоховець тримає цуценя з Бахмута. Фото: Марина Болоховець

Марина і до 24 лютого допомагала бездомним тваринам. Коли розпочалась повномасштабна війна , вона їх не тільки не залишила, а й прийняла під свою опіку чимало нових. Зараз на утриманні волонтерки 700 собак, серед яких є ті, що потрапили до її притулку з різних напрямків фронту.

«Дніпро — перше велике місто від лінії фронту , яка, до речі, оточує його з різних сторін, — зазначає Марина. — Наші військові дуже добрі , рятують кого можуть. Я приймаю від них усіх собак, відтак влаштовую їх у Польщі та інших країнах. Зараз нашим тваринкам як ніколи потрібні сім’ї».

Свого часу Марина познайомилась із полькою Алєксандрою Струковською-Лізак , психологинею, яка колись взяла з її притулку песика. Після того жінки підтримували теплі приятельські стосунки. З перших днів повномасштабної війни Марина взялася рятувати своїх чотирилапих підопічних, а Алєксандра — їй активно допомагати.

Марина організувала складний процес документального оформлення тварин та знайшла людей , які погодились перевозити їх через кордон. І вже 12 березня вдалося привезти в Польщу перших чотирилапих, зокрема цуценя з відео та його сестричку. Вони потрапили до волонтерки Юстини Сєндкевич у притулок «Булінково — місце для цуценят» Fundacja Bulinkowo — Miejsce Dla Szczeniąt. у Лодзькому воєводстві.

Юстина з дитинства допомагала безпритульним тваринам , тому відразу розуміла, що потрібно діяти, й знала, чим саме може допомогти: «В мене вже був досвід волонтерства в притулку. Коли почалася повномасштабна війна , я вирішила створили щось своє. Ми з друзями організували притулок — сама я б не впоралася».

Юстина Сєндкевич. Джерело: архів Юстини Сєндкевич

Щоб фінансово його утримати , Юстина змушена ще й додатково працювати на фізичній роботі, інколи по 12 годин на добу. «Я майже щодня працюю в притулку разом із другом Блажеєм Банаховичем. Ми годуємо тварин , прибираємо за ними, лікуємо їх. Нам допомагають мої подруги: пишуть оголошення і роблять фотосесію песиків».

Юстина займається процесом адаптування від «а» до «я»: спілкується з потенційними господарями , перевіряє заповнену ними анкету, зважує, чи вдома у кандидатів є всі умови для адоптації собаки, дає новим власникам поради.

Коли Юстина побачила те відео з Бахмуту , вона відразу відгукнулася і запропонувала, щоб малих чотирилапих скерували до неї. «Коли їх привезли , вони були страшенно вихудлі, постійно їли й не могли наїстись. Хлопчика ми назвали Бахмут, дівчинку — Іренка».

Юстина розповідає , що 2022 року отримувала дуже багато дзвінків від тих, хто хотів адоптувати врятованого в Україні собаку. Їй тоді вдалось знайти домівку для кількох десятків таких песиків. «Зараз , на жаль, дзвінків набагато менше. Через обмеження з документами українські пси вже не так часто доїжджають до нас, і ми переважно займаємося польськими собаками», — розповідає Юстина.

* * *

Ми з чоловіком Глібом віддавна мріяли про песика , але раніше не було такої можливості. Коли почалася повномасштабна війна і з нею весь цей жах, ми, крім усього, думали про тварин в Україні, які залишаються незахищені. У липні 2022 року я їздила до рідного Харкова і на власні очі бачила на Салтівці дуже багато покинутих напризволяще тварин. І до Варшави поверталася вже з твердим наміром узяти цуценя з України.

Ми з Глібом натрапили на оголошення: песик Бахмут шукає родину. Ім’я багато про що говорить. Його фото були дуже світлі , відразу видно, що це — дитина, яку треба любити й оберігати. Задзвонили до Юстини, сфотографували умови проживання й заповнили анкету з 19 питань, зокрема описали, скільки часу будемо проводити з малим, що готові до фінансових витрат, в тому числі й непередбачуваних.

Формальний процес зайняв десь два тижні. Врешті Юстина вирішила , що ми підходимо малюку і вже у квітні ми приїхали по наше цуценя. «Воно бігало по дворі й ніби чекало на нас. Навіть трохи соромилося і ховалося за Юстину , але було зацікавлене», — згадує Гліб.

Маріанна , Гліб та Бахмут. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

На прощання Юстина подарувала Бахмуту іграшку і зацілувала його. Бачачи її ставлення до цуценяти , я розуміла: тут він був у безпеці.

Везли малюка 1 ,5 години. В машині постелили ковдру, на яку він приліг і жодного разу за всю дорогу не поворушився. Я сиділа поруч, гладила його й уявляла, щó цій маленькій грудочці життя довелось пережити.

Коли ми під’їхали до дому , наївно думали, що після дороги цуценя втомилося, що зараз ми спокійно прогуляємось, аби воно зробило свої справи. Але тільки-но вийшли надвір, Бахмут почав ховатись, скиглити, притиснувся до землі всім своїм тільцем. Йому було дуже страшно. Ми вирішили не травмувати малого і занесли його до дому.

На нього вже чекали його ліжечко і мисочка з їжею. Бахмут навіть зараз з’їдає все за лічені секунди — таке враження , що він досі пам’ятає той голод.

Перші два дні цуценя не виходило з кухні , а потім саме попросилося спати з нами. Найприємнішим для нас було, коли воно вперше вибігло зустрічати нас з роботи. Це незабутні враження: відчиняєш двері, а цуценя в коридорі тихенько визирає з-за стіни, а коли розуміє, хто прийшов, радісно стрибає й жваво махає хвостом.

Пам’ятаю наш перший приїзд до ветеринара. Юстина нам дала книжечку здоров’я цуценяти , де було вказане його ім’я. Ветеринар, прочитавши, сказав, що це страшне ім’я і що він знає про бої за це місто. З того часу ми кличемо малюка скорочено — Бахтик.

Пес Бахмут. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

«Зараз найстрашніше для Бахтика — прогулянки , — розповідає Гліб. — Він не хоче покидати квартиру: переступити поріг для нього означає небезпеку. Вдома та на вулиці — це різні собаки. Вдома Бахтик упевнений, спокійний, відгукується на своє ім’я. На вулиці він розгублюється, не реагує, коли до нього говориш».

Зазвичай ми виносимо його на руках. Інколи він може сам пройтись , але при цьому дуже лякається чоловіків, велосипедів і машин: відразу ховається у високій траві або кущах.

А ще Бахтик дуже боїться темряви вночі й щоразу лає. Страх його переповнює настільки , що він у такі миті нікого не чує. Ми з Глібом намагаємось його заспокоїти, говоримо з ним, і з часом Бахтик заспокоюється.

Нещодавно він уперше при нас почув грім і почав ховатись у квартирі , — теж дуже перелякався. Звуки салюту на Новий Рік стануть для нього важким випробуванням. Мабуть, спустимось в підземний гараж, щоб він цього не чув.

Маріанна з Бахмутом. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

Кінологиня Варвара Фролова розповіла нам , що в Бахтика від народження не надто сильна нервова система, на яку ще й наклалася травма перебування під постійними обстрілами. Він — іще цуценя, тож є шанс щось виправити, поки організм формується. Але сильна травма, пережита Бахтиком у такому ранньому віці (як-от гучні вибухи), може залишитися з ним на все життя і в не комфортних для нього місцях вводити його у стан стресу. Тож дуже багато тепер залежить від нас із Глібом.

Бахтик передусім залишається дитиною. Бешкетує , краде шкарпетки й ховає їх. Нещодавно він почав бавиться іграшками, вивчив команди «сідай», «лягай» і «лапу». Розумний і дуже лагідний собака, ні краплі агресії. Але коли він стикається з чимось не зрозумілим для себе, може гарчати й гавкати.

Пес Бахмут. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

«Ми перечитали багато книжок про собак , — розповідає Гліб, — але так і не знайшли чітких відповідей на питання, як поводити себе з собакою, травмованою війною». Зате нам дуже допомагає підтримка близьких: батьків , друзів і навіть сусідів. Вони вірять у нас, радять озброїтись терпінням. Багато наших знайомих підмітило різницю в поведінці Бахтика на початку і зараз, — кажуть, видно прогрес. Наприклад, під час прогулянок почав проявляти зацікавленість до інших собак.

До речі , ми знайшли контакт до людей, які адоптували сестричку Бахмута, Іренку. Вони також живуть у Варшаві, тому ми сподіваємось на зустріч.

* * *

Ми вислали Марині фотографії підрослого Бахмута: на одному він відпочиває на сонечку , прижмурений, із висолопленим язиком, а на іншому — тихо сопить у своїй персональній домівці, яку спеціально для нього виготовив український бренд Bronzedog. Її з Харкова привезла мама з думкою про те, що це буде укриття для Бахтика. Так і сталося: песик там ховається, відпочиває, зберігає смаколики і вкрадені шкарпетки.

Пес Бахмут. Фото: Kanaplev and Leidik / Нова Польща

Марина обіцяла переслати ці фото військовим , що евакуаційним бусом довозили до її притулку тварин. Сподіваємось, вони живі-здорові.

Загалом до порятунку Бахмута долучилося багато людей: військові , українські й польські волонтери, перевізники, донатники. Та не всім українським тваринам судилося жити.

Унаслідок повномасштабної російської агресії в Україні загинуло понад 6 мільйонів свійських тварин , знищено щонайменше 50 тисяч дельфінів у Чорному морі. У тилових областях кількість котів та собак у притулках в середньому зросла на 20-30 %, у прифронтових регіонах — на 60%, а біля фронту — на цілих 100 %. Переважна більшість цих тварин — колишні домашні.

Понад 80 видів тварин в Україні перебувають на межі вимирання через збройні дії РФ.

Росіяни окупували 8 заповідників і 12 національних парків. А внаслідок ворожих ударів згоріло приблизно 23 286 га лісу. На їх відновлення знадобиться близько 10 років. Те ж саме стосується грунту: 182 880 метрів квадратних землі забруднено шкідливими речовинами , які негативно впливають на тварин і природу.

Маріанна Філіпчук profile picture

Маріанна Філіпчук

Всі тексти автора

Читайте також