11 вересня 1869 року у Варшаві відкрилася перша цукерня A. Blikle. Заснована в часи, коли польська столиця ще перебувала під владою Російської імперії, фірма пережила дві світові війни й правління комуністів, і сьогодні це одна з найвідоміших польських мереж цукерень.
Що на десерт?
Якщо вам трапиться приїхати до Варшави, обов’язково відвідайте Новий Свят — одну з найвідоміших столичних вулиць. Саме тут Антоній Казімєж Бліклє 1869 року відкрив свою цукерню.
Антоній, нащадок німецьких емігрантів, кондитерське ремесло опановував багато років, зокрема, стараннями своєї матері: вона відправила 14-літнього сина на цукерничу практику до Ломжі. Місто в Підляському воєводстві за 80 кілометрів від Білостока. Сім’я Бліклє жила в Холмі і була дуже бідною, проте Антоній мріяв відкрити власну кондитерську. І йому це вдалося в 25-літньому віці.
З 60-х років Антоній працював у варшавській цукерні Міхальського. Коли його роботодавець несподівано помер, Бліклє викупив приміщення, в якому донедавна був старшим кондитером, і відкрив у ньому власну цукерню — на Новому Святі, 35.
Пам'ятник Антонію Казімєжу Бліклє у Варшаві. Фото: Матеуш ОпасінськийНовоспечений власник зіткнувся з шаленою конкуренцією: неподалік розташовувалася фабрика шоколаду E.Wedel (бренд існує досі) і цукерня швейцарського майстра Кацпера Семадені. Проте пончики, які продавав Бліклє, були такі смачні, що підкорили серця варшав’ян. Антоній запровадив інновацію — він першим почав смажити на смальці пампушки без начинки, які вже після смаження начиняли трояндовим варенням. Цей смаколик і досі найпопулярніший в асортименті цукерень A.Blikle.
Важкі часи
1903 року фірму очолив син Антонія Казімєжа Бліклє — Антоній Вєслав. Бізнес процвітав, цукерня стала улюбленим місцем зустрічей варшавської богеми, відомих митців і діячів, причім не тільки польських. Наприклад, 1922 року сюди вчащав на сніданки тодішній офіцер французької воєнної місії, а згодом легендарний генерал і президент Франції, Шарль де Ґолль.
Попри велику популярність і відвідуваність цукерні, в сімейному бізнесі почали виникати проблеми.
На жаль, щось тоді почало гальмувати, і наша родинна фірма потрапила в борги. Дідусь помер 1934 року, але ще 1928-го він передав управління бізнесом моєму батькові, Єжи. Татові тоді було 22 роки, і перед ним постало завдання погасити борги дідуся. Він став на ноги лише за три роки до війни.
На жаль, Друга світова війна повністю зруйнувала середмістя Варшави — і цукерню Бліклє. Саме в її кабінеті під час оборони столиці 1939 року на світ з’явився Анджей Бліклє.
Після війни батько приїхав до Варшави на велосипеді, щоби перевірити, що сталося з будинком, де він працював. Приміщення було повністю зруйноване, але вціліло перекриття підвалу. Батько спустився у підвал і знайшов там дві бочки з мармеладом і пряничним тістом. Наступного дня він возом привіз ці скарби до Констанціна, і мама спекла пряники. Потім ми їздили з велосипедним причепом від дому до дому, обмінюючи нашу першу продукцію на цукор, сірники та свічки.
Єжи Бліклє вирішив відбудувати цукерню. Він домовився з довоєнним власником будинку, Маріаном Струміллом, що вони відновлять її спільними зусиллями — в обмін на звільнення від орендної плати на 10 років.
Батько відновив перший поверх і дах, і так міцно його укріпив, наче той мав витримати ще не одне бомбардування. Торти і тістечка ми пекли у прибудові, де колись була конюшня.
Сімейству Бліклє все вдалося на славу, цукерня знову запрацювала наповну, хоча шалена конкуренція з E.Wedel давалася взнаки. Рішучість Єжи Бліклє також допомогла вистояти в боротьбі з чиновниками-комуністами, які намагалися придушити будь-який приватний бізнес у Польській Народній Республіці. Цукернику вдалося підписати контракти на постачання пончиків до міністерств та посольств.
В одному з документів, що описують історію цукерні, є інформація про те, що батько Анджея регулярно надсилав свої пампушки зіркам екрана і сцени, зокрема зарубіжним. Наприклад, співачка Жюльєтт Греко отримала від Бліклє 50 троянд і 100 пончиків з нагоди виступу в Залі конгресів. Зал розташований у Палаці культури і науки. Про цю подію писала варшавська преса. Солодощі також постачали на Шопенівські концерти в Лазєнках і на виступи ансамблю пісні й танцю «Мазовія». Так, незважаючи на складнощі, компанія вистояла.
В адрес Бліклє часто звучали звинувачення, буцімто він експлуатує працівників, однак до націоналізації компанії справа не дійшла. В одному зі своїх інтерв’ю Анджей Бліклє зазначив, що, ймовірно, сімейний бізнес врятували побоювання партійних функціонерів, що після націоналізації пончики стануть несмачні. Та все ж Єжи кілька разів арештовували, зокрема за звинуваченням у «спекуляції» — наприклад, коли він купив у магазині 30 яєць. Проте бізнесу він не втратив.
Наукова кар’єра
Анджей Бліклє мав свій план на життя: він обрав наукову кар’єру, позаяк завжди цікавився математикою та інформатикою. 1966 року Анджей захистив дисертацію в Інституті основ інформатики Польської академії наук. 1971 року він здобув докторську ступінь, а 1990-го — звання професора математичних наук. Анджей Бліклє викладав у багатьох університетах Польщі, а також за кордоном, зокрема в університеті Берклі.
Та це далеко не означає, що Анджей Бліклє порвав із родинною традицією. У 70-х роках він здобув звання майстра-кондитера. На прохання батька. Адже сімейним кондитерським підприємством міг управляти тільки професіонал. Батько хотів, щоб після його смерті Анджей контролював кондитерів та інший персонал.
З отриманням сертифіката кондитера пов’язана цікава деталь. Анджей намагався приховати своє звання професора математики. Під час іспиту, в який входило, зокрема, розв’язання математичних задач, він… припустився помилки в додаванні. Один із членів комісії впізнав Анджея Бліклє із відомої цукерні, тож підійшов до нього і вказав на помилку. Завдяки цьому Анджей склав іспит.
Маючи на руках сертифікат, Бліклє продовжував займатися науковою кар’єрою. Проте до певного часу. 1981 року помер Єжи Бліклє, батько Анджея, і управління компанією перейняла сьогодні вже покійна кузина Мар’я Шукалович. Однак Анджей хотів допомагати в розвитку справи життя свого роду.
План був такий: Мар’я вестиме компанію, допоки її не перейме мій син Лукаш, коли буде готовий до цього.
Чому ж Анджей не захотів повністю перебрати на себе відповідальність за сімейний бізнес? Бо він страшенно любив математику і не мав наміру від неї відмовлятися. Крім того, його наукова кар’єра відкривала перед ним можливість часто подорожувати світом, а отже, вести цікаве і насичене життя.
Батькова цукерня натомість була важкою роботою, хоча й приносила непоганий прибуток. Не було жодної перспективи розвитку, як і в будь-якої приватної ініціативи в Польській Народній Республіці. Крім того, постійно доводилося приховувати свої статки і прибутки. Я тоді багато думав про все це і розумів, що не хочу такого життя. До того ж фірма була надто мала для двох керівників.
Однак з часом Анджей Бліклє змінив свою думку. 1990 року він приїхав до Польщі з Канади, де тоді жив, покататися на лижах. Проте снігу в горах не було, тож професор змінив плани і вирішив тиждень провести у Варшаві, займаючись правами фірми. Виявилося, що бізнес занепадає. Заощадження закінчувалися, активів не було, до того ж заклад виглядав як совкове приміщення часів Польської Народної Республіки. Натомість світ довкола змінювався шаленими темпами. Неподалік відкрили перший салон Dior. Польща починала дихати повітрям свободи, і Анджей Бліклє вирішив змінити бізнес своїх предків так, аби він ішов у ногу з часом, адже рано чи пізно цукерня програла б конкурентам.
Час свободи
1990 року Анджей Яцек Бліклє офіційно очолив компанію. Проте йому потрібні були гроші, і в їх пошуку він ледь не втратив бізнес: представники «американського фонду» пропонували йому гроші в обмін на пакет акцій. Однак угода була складена таким чином, що Бліклє втратив би контроль над компанією. Він відмовився.
Допомога несподівано прийшла від його товариша-бізнесмена. Анджей отримав від нього в пластиковому пакеті 400 мільйонів злотих (сьогодні, після деномінації польської валюти 1995 року це 40 тисяч злотих або ж 9,2 тисячі євро), за які він зміг придбати нове устаткування.
Анджей Яцек Бліклє у своїй кондитерській на вулиці Новий Свят, Варшава. Фото: Дарек Маєвський / ForumЗ часом ситуація покращилася. Бліклє взяв кредит у банку, відремонтував приміщення цукерні, оновив кухонне обладнання. Протягом багатьох років цукерня виділялася на гастрономічній мапі Варшави завдяки своєму оформленню. Рустикальні інтер’єри з дерев’яними меблями і декором, персонал у сорочках і краватках-метеликах. Впадали в око і декоровані холодильники з солодощами. І хоча Анджей Бліклє багато сил і часу присвячував своїй цукерні, не забував він і про наукову кар’єру — чотири дні працював у компанії, а три читав лекції.
Анджей Бліклє керував сімейним бізнесом до 2010 року (тоді посаду голови обійняв його син Лукаш), а потім залишився у наглядовій раді. Лукаш керував недовго, проте він добився великого росту продажів і намагався покращити показники фірми. А вони були далеко не найліпшими. 2011 року доходи впали на 20 % і бізнес зазнав збитків — до 300 тисяч злотих. Фінансові проблеми були серйозними, тому родина шукала спосіб зберегти компанію.
2012 року в компанії Blikle змінився власник: більшість акцій придбав інвестиційний фонд Vertigo Investments і приватний інвестор Пьотр Пінінський. Вони вклали в компанію мільйони злотих.
Родина Бліклє залишилася акціонером, хоча й утратила вплив на управління. Це призвело до численних конфліктів, зокрема в медійній сфері. Змінилося й місце розташування варшавської цукерні. Зараз вона працює в будинку поруч із початковим місцем — на вулиці Новий Свят, 33. Вона пережила поділи Польщі, дві війни та правління комуністів, проте зазнала поразки від капіталізму. 2017 року керівництво компанії не змогло домовитися з власником приміщення, і договір оренди розірвали.
Анджей Бліклє досі не задоволений тим, яким шляхом пішла фірма його предків. Він зізнається, що більше не купує її продукцію.
Зараз мережа Blikle налічує 22 кав’ярні та цукерні по всій Польщі: у Варшаві, Вроцлаві, Познані, Ґданську та Ґдині.
2022 року (останні доступні дані) доходи компанії склали 22,4 мільйона злотих — на 6 мільйонів більше, ніж роком раніше. Це означає, що фірма відновила свої показники на рівні до початку пандемії. Проте витрати перевищують доходи: щороку бізнес приносить збитки, що сягають мільйона злотих. Що далі? Невідомо. Нинішнє керівництво не хоче говорити про майбутнє. Залишається тільки тримати кулаки, щоб легендарний бренд знову тав на ноги.
Переклала Марія Шагурі
