Якщо легендарний Єжи Помяновський був душею «Нової Польщі», то його заступник Єжи Редліх — справжнім мотором видання. Його багаторічна кореспондентська робота в Москві — я б сказав, робота без ілюзій — допомагала зберігати справжню візіонерську позицію видання у роки, коли для своїх сусідів на Сході Польща із «братньої країни» перетворювалася на демократичну європейську державу з власною культурною й історичною традицією.
Я співпрацював із Єжи Редліхом не лише у «Новій Польщі», а й на Радіо Свобода — він довгі роки був нашим кореспондентом у Варшаві. У червні 2002-го у невеликому біографічному есе про Єжи Ґєдройця, написаному для моєї програми, Редліх наголосив: «Ґєдройць і його “Культура” завзято твердили, що справжнє зближення буде тільки тоді, коли росіяни, українці й поляки якомога більше знатимуть один про одного, бо невігластво породжує ворожнечу, зарозумілість і комплекс неповноцінності. Цей журнал був, мабуть, єдиним польським виданням, абсолютно вільним від упередженості стосовно сусідів — народів, які перевершують поляків кількістю населення. Ґєдройць завжди бачив силу і слабкість цих народів, та водночас наголошував на необхідності відважного примирення з ними. Це і є один із найважливіших заповітів редактора “Культури”».
Відважне примирення — це і було творче та професійне кредо Єжи Редліха.
