Більше ніж водойма

Для багатьох туристів Морське Око є не просто одним із пунктів маршруту, а головною метою подорожі до Татр. Озеро розташоване в Долині Риб’ячого Потоку на висоті 1395 метрів над рівнем моря. Водойма, яка має льодовикове походження, оточена стрімкими вершинами Татр, що віддзеркалюються у плесі.

Морське Око — одне з найбільших озер польських Татр і найвідоміша природна пам’ятка регіону, тож не дивно що саме місцевий краєвид став одним із найчастіше фотографованих у цих горах.

Довкола озера немає гірських селищ чи забудови — лише вода, скелі й лісові схили Татр. 2014 року Морське Око ввійшло до п’ятірки найкрасивіших озер світу за версією американського The Wall Street Journal. Проте цю водойму цінують не лише за мальовничість, а й за культурний контекст: її часто змальовували польські живописці та оспівували поети. 

Панорамний вид на Морське Око. Джерело: Нова Польща

Багато імен, багато легенд

Сьогодні польське озеро відоме в усьому світі як Морське Око, хоча раніше воно мало й інші назви. У XVII столітті ґуралі, місцеві мешканці Татр, називали його Білим Ставом. Згодом на австрійській мапі 1880 року водойма вже фігурувала як Рибне Озеро або Рибний Став. І така назва не випадкова: це одне з небагатьох місцевих озер, де риба розмножується природним шляхом, без втручання людини.

Морське Око на старих світлинах. Джерело: Schronisko PTTK Morskie Oko

Сучасна назва має давнє походження. Найімовірніше, вона пов’язана з німецьким словом meeraugen («морські очі») — так німецькомовні мешканці Карпат називали великі гірські озера. (Німецькі колоністи жили на цих теренах від Середньовіччя аж до XX століття.) А чому назва «морське»? Бо насичено синій колір озера асоціювався з морем.

Навколо Морського Ока виникло чимало легенд. Найвідоміша з них розповідає про таємничий підземний канал, який нібито з’єднує озеро з Адріатичним морем. За переказами, речі, потонулі в морі, могли через нього потрапити просто в серце Татр і осісти на дні озера. Усі ці історії огортали Морське Око ореолом таємничості. 

Життя серед гір 

Однією з його особливостей цього місця є природна популяція форелі. Для Татр це радше виняток, адже до більшості місцевих озер рибу свого часу завезли штучно. Навколо росте гірська сосна — жереп. У навколишніх лісах мешкають сарни, лисиці та білки, вряди-годи сюди заходять олені, а інколи навіть бурі ведмеді. 

Ведмежа на маршруті до Морського Ока. Фото: Ула Маліновська / Instagram

Втім, найбільшою несподіванкою для дослідників і туристів став не хтось із типових мешканців Татр, а тварина, яку тут найменше очікували побачити. Здавалося б, бобрам у високогір’ї не місце. Проте 2021 року одного з них зафіксували біля Морського Ока — набагато вище від звичних для цього виду низинних річок і боліт. Перезимувавши тут, тварина навесні 2022 року вирушила шукати нові території. Бобер піднявся на Шпіґлясовий перевал, проте зірвався у прірву неподалік Долини П’яти Польських Ставів. На жаль, перший «поселенець» загинув. 

Невдовзі лісники натрапили на сліди нових бобрів і навіть зафільмували одного з них на крижині разом із качками.

Легенда польського туризму

Морське Око стало одним із найпопулярніших туристичних місць у Татрах ще в XIX столітті. Про це тоді писав польський художник, письменник і популяризатор Татр Валерій Ел’яш.

Валерій Ел’яш

Багато туристів вирушають до Татр лише для того, щоб побачити Морське Око.

Мандрівники починають шлях до озера з Лисої Поляни — сюди регулярно курсують автобуси та приватні маршрутки із Закопаного. Від парковки починається широка асфальтована дорога, яка поступово підіймається вгору через Татранський національний парк. До озера — близько 9 кілометрів, тож піша прогулянка в один бік займає приблизно 2–3 години. Та маршрут можна скоротити, прямуючи кам’янистими бічними стежками, проте долати їх важче, ніж основну дорогу.

Якщо не хочете долати весь маршрут пішки, можна скористатися кінним екіпажем (в одному — до 10 пасажирів). Він довозить туристів до галявини Влосєниця, приблизно за півтори кілометра від озера. Квиток коштує близько 100 злотих туди і близько 70 злотих назад. Роботу кінних екіпажів регламентують: працівники дотримуються правил, покликаних не допустити перевантаження коней. 

Кінний екіпаж у дорозі до Морського Ока. Джерело: Асоціація перевізників до Морського Ока з гміни Буковина-Татшанська / Facebook

Люди, яким важко пересуватися, влітку можуть скористатися електричними екошатлами. 

Біля Морського Ока розташований Гірський притулок Польського туристично-краєзнавчого товариства, де можна поїсти, перепочити та переночувати. Головна перевага такої ночівлі — можливість рано вранці вирушити на озеро і встигнути його побачити ще тоді, коли воно практично безлюдне. 

Саме біля цього притулку відкривається найвідоміший краєвид на Морське Око. Тут туристи зазвичай роблять фотографії з озером на тлі гір, тому в розпал сезону біля берега досить людно. Відвідувачі мало не змагаються за місце на великих каменях, щоб зробити ту саму «ідеальну» фотографію.

Вид на Морське Око з притулку. Джерело: Нова Польща

На протилежному від притулку березі людей зазвичай значно менше: тут ви матимете можливість спокійно посидіти біля води й насолодитися краєвидом майже без натовпу.

Морське Око можна обійти навколо: прогулянка займе приблизно 40–50 хвилин і подарує вам чимало красивих ракурсів. Стежка пролягає, зокрема, через водоспади, нижню частину яких можна перейти вбрід.

Вид на Морське Око навпроти притулку. Джерело: Нова Польща

Якщо плануєте перекусити під час маршруту, зробити це можна не лише в притулку біля озера. Приблизно за 40 хвилин від початку шляху розташовані крамниця і мінімузей, а ближче до Морського Ока ще й велика зупинка з рестораном, баром і кіоском, де продають морозиво.

Найбільше туристів приїжджає до Морського Ока влітку, особливо у вихідні. Взимку маршрут складніший, зате засніжені вершини й скута кригою гладь особливо вражають: озеро нагадує гірську чашу під кригою серед снігів. 

120 років спору за озеро

Сьогодні кордон зі Словаччиною, що за кілька десятків метрів від Морського Ока, майже непомітний. Під час прогулянки то тут, то там вигулькують вказівники. Понад сто років тому саме ця місцевість стала предметом одного з найвідоміших прикордонних спорів у Татрах. Тоді тут пролягав адміністративний кордон між Королівством Галичини і Володомирії та Угорським королівством — двома частинами Австро-Угорської імперії. Втім угорська сторона заявила права на терени біля Риб’ячого Потоку та Морського Ока. Загалом ішлося про приблизно 362 гектарів спірної території, зокрема частину самого озера.

Спочатку це був конфлікт між власниками сусідніх земель. Важливу роль у ньому відіграв прусський магнат Кристіан Гогенлое, який володів землями на угорському боці Татр, та польський граф Владислав Замойський, власник маєтків у районі Закопаного. Саме Замойський активно відстоював польські права на спірну територію — не лише в судах, а й безпосередньо на місці.

Напруга зростала: угорська сторона звела біля витоку Риб’ячого Потоку казарми та розставила там охорону. Однак огорожу, яка позначала спірну межу, за наказом Замойського знесли. Це лише один епізод тривалої боротьби за ці терени.

Остаточно вирішити питання не могли ні місцеві органи влади, ні адміністрація імперії. Формально останнє слово було за цісарем Францом Йосифом, але він не хотів ухвалювати жодного рішення. Причина була політичною: суперечка зачіпала інтереси двох частин Австро-Угорщини — Галичини та Угорського королівства, а рішення монарха на користь тієї чи іншої сторони могло посилити напруження всередині багатонаціональної імперії.

Тож 1901 року створили міжнародний арбітражний трибунал, який мав остаточно вирішити питання кордону в Татрах. Його очолив президент швейцарського федерального суду Йоганн Вінклер. Інтереси Королівства Галичини і Володимирії представляв професор правознавства Львівського університету Освальд Бальцер.

У серпні 1902 року в австрійському Граці розпочався судовий процес, під час якого аналізували історичні документи ще з середньовіччя та проводили виїзні огляди місцевості. Рішення ухвалили на користь Королівства Галичини і Володимирії: більшість спірної території (351 гектар) залишилася за нею, а Угорщині відійшло всього 11 гектарів лісу.

Чому цей спір був таким важливим для поляків? На початку XX століття Польща залишалася поділеною між трьома імперіями, тож успішне завершення процесу сприймалося не лише як вирішення територіального питання, а і як символ того, що польське суспільство могло відстоювати свої історичні права навіть у час, коли не мало власної незалежної держави.

Озеро, що надихає митців

У польському мистецтві кінця XIX — початку XX століття Морське Око стало одним із найвідоміших образів Татр. Художники й письменники бачили в ньому не лише красивий пейзаж, а символ віддаленого від цивілізації простору, де людина залишається сам-на-сам із природою.

Одним із живописців, який часто звертався до цього мотиву, був Леон Вичулковський. Він написав серію полотен, присвячених Морському Оку, зокрема «Морське Око з Чорного Ставу» (1905) та «Татри. Морське Око в тумані» (1911). На них озеро постає як мінливий образ природи — через майстерно передані світло, туман і спокій гірського пейзажу.

Леон Вичулковський, «Морське Око з Чорного Ставу». Джерело: фонд імені Рачинських у Національному музеї в Познані

Від XIX століття Морське Око з’являється у польській поезії та прозі як символ майже ідеальної краси — спокійна глибока вода серед кам’яного амфітеатру гір створювала відчуття сакральності. Адже саме тут людина могла відірватися від буденної метушні й залишитися наодинці з природою та власними думками. Саме такий образ Морського Ока і Татр притаманний творчості поетів «Молодої Польщі».

У віршах Казімєжа Пшерви-Тетмаєра Морське Око прирівнюється до «блискучого діаманта у сталевому кільці» гір. У поетичному циклі «З Татр» («Z Tatr») Яна Каспровича воно змальоване не просто як мальовничий пейзаж, а простір тиші, самотності й внутрішнього переживання людини перед величчю природи.

До образу Морського Ока й Татр у своїй книзі «На перевалі» («Na Przełęczy») звертався і Станіслав Іґнацій Віткевич (Віткацій), художник і письменник, пов’язаний із Закопаним. 

Морське Око цікавило і кіномитців. Один із найвідоміших фільмів, де з’являється озеро, — психологічна драма Кшиштофа Зануссі «Спіраль» (1978). Події розгортаються навколо притулку «Морське Око», а гірський простір Татр стає не просто тлом, а важливою частиною стрічки — місцем-символом, що розкриває внутрішні конфлікти героїв.

Історії озера та його значенню для польської культури присвячений документальний фільм Моніки Сквіртнянської «Морське Око — наше» («Morskie Oko nasze», 2018), в якому розповідається, зокрема, про багаторічний прикордонний спір та його роль у польській історичній пам’яті.

Морське Око. Джерело: Нова Польща

Джерела: Szymon Bafia. 120 lat temu rozstrzygnięto spór graniczny o Morskie Oko // dzieje.pl; Igor Biełow. Krwawy pąs dzikiej róży, czyli literacki przewodnik po polskich górach // Culture.pl; Great Lakes Around the World // The Wall Street Journal; Marzena Wardyn-Kobus. Morskie Oko – perła Tatr i jej niezwykła historia // National Geographic; Volodymyr Gryniuk. Риси та Морське Око. Закопане. Польща // gryniuk.com.