На іншому боці землі, у Гватемалі, цвинтарі зовсім не такі, як у Польщі. У містечку Чічікастенанґо некрополь розташований на пагорбі, а різнокольорові могили впадають в око здалеку.
Кладовище у Гватемалі. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасМісце вічного спочинку тут нерідко має форму мурованої крипти, будиночка, розмальованого яскравими кольорами. Деякі могили додатково оздоблені барвистими розписами, зазвичай зображеннями птахів та святих.
Кладовище у Гватемалі. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасВідвідуючи померлих, сім’ї приносять їжу, діти граються навколо могил і запускають повітряних зміїв. Чутно сміх і жваву латиноамериканську музику, яка лунає з портативних колонок. Тут смерть переплітається з життям цілком буденно, і немає ніякого пафосу.
До щоденного життя покійника звертаються і творці найбільш незвичайного цвинтаря в Румунії, що розташований у селі Сепинца біля самого кордону з Україною. Називається він Веселим цвинтарем (Cimitirul Vesel). Ще в середині 30-х років минулого сторіччя місцевий художник Стан Йоан Петраш узявся оздоблювати дерев’яні блакитні хрести віршиками про життя похованих там небіжчиків і картинками, які зображали їх у характерних для них ситуаціях.
Кладовище у Румунії. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасДеякі віршики й малюнки звучать доволі дошкульно. Веселий цвинтар, що належить до найпопулярніших туристичних місць у Румунії, занесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
На надгробках цвинтаря в Ганґа-Роа на острові Пасхи можна помітити етнічні елементи — барельєфи з зображенням чорного крячка, птаха свободи, й ієрогліфне письмо ронґоронґо.
Кладовище на острові Пасхи. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасМогили дітей прикрашені кольоровими іграшками. Деякі надгробки виконані в стилі відомих скульптур моаї, котрими славиться острів, — зрештою ці таємничі кам’яні фігури на березі Тихого океану видно навіть з цвинтаря.
У Киргизстані, неподалік озера Іссик-куль, я побувала на цвинтарі, розташованому на пагорбі. Над деякими могилами встановлені каркаси у формі юрти — традиційного житла киргизів.
Кладовище у Киргизстані. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасОдного разу я відвідала Варанасі в Індії відразу після колоритного свята Голі. Поруч із вогнищем, де спалювали тіла померлих, під гучну музику, в пилюці кольорового порошку, веселилася молодь.
Берег святої річки Ґанґ, де спалюють тіла, Індія. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасМісцем поховання багатьох індусів є священна річка Ґанґ: після спалення тіл попіл висипають просто у воду. Не спалюють тільки тіла дітей, вагітних та померлих від укусу кобри — вони просто спочивають на дні Ґанґу. Як оповідають місцеві мешканці, інколи під час похорону члени індуїстської секти аґхорі їдять людські рештки.
Член секти аґхорі з черепом родича. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасУ регіоні Дарієн у Панамі, неподалік кордону з Колумбією, живуть індіанці ембера. На цвинтарі біля села Моґе панує тиша. Сюди не часто навідуються люди і де-не-де всюдисущі джунглі вже захопили простір.
Кладовище у Панамі. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасКладовище Колон у Гавані — найвідоміше на Кубі. Тут похована Амелія Ґойре де Ос, чия могила перетворилася на місце паломництва. На початку ХХ сторіччя Амелія померла під час пологів і її поховали разом із дитиною. Дитину поховали в ногах, але через два роки, коли могилу переносили, її знайшли в обіймах матері. Це сприйняли за чудо. На могилу приходять тисячі людей, передовсім безплідні та вагітні, сподіваючись на допомогу Амелії. Там завжди море квітів і записок із подяками.
Кладовище на Кубі. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасУ селі Саґада на острові Лусон у Філіппінах померлих із племені іґорот підвішували у трунах високо на скелі, щоб їм було ближче до неба. Труни також приносили у печери й складали одна на одну. А бідняки просто саджали небіжчиків на стільці, прикріплені до скель.
Кладовище на Філіппінах. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасВ Індонезії на острові Балі я бачила жалобну процесію, що проходила вулицями міста Убуд. Усі були вдягнені в традиційні костюми: жінки — у барвисті туніки, а чоловіки — в короткі саронги. Тіло покійника лежало на великому дерев’яному білому бику. Цей саркофаг називається лембу («бик»). Жалібники несли у процесії легкі вінки зі штучних квітів, композиції з бананового листя, квітів та фруктів. Процесію супроводжував гамелан — оркестр традиційних інструментів. Наприкінці церемонії тіло і квіти спалили на центральній площі містечка за допомогою двох переносних газових пальників. Під час церемонії панувала атмосфера народного гуляння, місцеві крамарі пропонували напої, горішки й печену кукурудзу.
Похоронна процесія на Балі. Фото: Аґнєшка Атаманка Ґлабас
Спалювання білого дерев’яного бика в Індонезії. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасВ Ірані я не раз бачила вежі мовчання — ритуальні місця поховання згідно з обрядом зороастризму. Це одна з перших монотеїстичних релігій, яка панувала на цих землях до ісламу, а зараз практично зникла. Тіла померлих укладали в позі ембріона й залишали на поталу стерв’ятників. Зороастрійці вважали, що це єдиний спосіб поховання, який не оскверняє чотири святі стихії: землю, воду, повітря і вогонь.
Вежа мовчання в Ірані. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасЦвинтар Реколета в Буенос-Айресі в Аргентині з його монументальними гробівцями нагадує мініатюрне містечко. Найпопулярнішим місцем тут є могила акторки й політичної діячки Евіти Перон, героїні однойменного мюзикла.
Цвинтар Реколета в Буенос-Айресі в Аргентині. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасЦвинтар Чаучилья в Перу розташований біля підніжжя Анд, неподалік міста Наска. Тут можна побачити досконало збережені мумії, які сидять у могилах. Завдяки сухому пустельному повітрю рештки зберігаються в ідеальному стані. На деяких залишився одяг, волосся та фрагменти шкіри.
Мумії, що сидять у могилах, Перу. Фото: Аґнєшка Атаманка ҐлабасМене часто запитують, чому я так люблю відвідувати цвинтарі. Річ у тому, що я дуже енергійна людина і коли подорожую світом, то весь час кудись біжу. А на цвинтарях є можливість усамітнитися, збавити темп і подумати про життя. Там панує незвичайна атмосфера і зазвичай — тиша. Час там зупиняється.
Переклав Андрій Савенець
